Диктатор

Гнiтюча i непереможна, бо стосувалась практично кожного.

– Ось начебто живе з тобою поруч людина. Людина та й людина. І чесна, i привiтлива, i думае як усi, i говорить правильнi слова, i поважае права iнших, i проти тоталiтаризму, i за демократiю, i усмiхаеться тобi, i нiколи не скаже зайвого слова. Нормальна, правильна така людина. Але волею долi чи то якогось кума, котрий змiг упiймати кар’ерну жар-птицю, людина отримуе певну посаду, i з нею одразу вiдбуваються дивнi метаморфози. Вона покрикуе на пiдлеглих, зверхньо ставиться до родичiв, а вчорашнi друзi йдуть у забуття, адже iхне мiсце займають iншi, такi ж самi, надiленi владою i доступом до державноi годiвницi.

Та найголовнiше – людина начебто i проти корупцii, бо ж не можна увесь час красти, але дивним чином у його дружини, котра до цього нiде не працювала, з’являеться бiзнес, нова машина, вони починають будувати хороми у стилi нормандського замку. Проте, як я вже казав, людина, надiлена владою, залишаеться принциповим антикорупцiонером, – казав йому один львiвський поет, з яким Лейл пив каву, розмовляючи про життя.

Поет говорив з посмiшкою, сповненою суму та усвiдомлення трагiчноi i брехливоi ментальностi свого народу.

– Яка Європа? Про що ви говорите! Бути бiдним родичем при багатих дядьках? Та й хто нас туди вiзьме? Наша доля бути разом з Росiею. Ми ж братнi народи. Вiками так було i так буде надалi, – говорив йому шахтар з Донецьку, коли вони разом пили неякiсну теплу горiлку в одному з ганделикiв при дорозi.

Заiдали вони соняшниковим насiнням.

Лейл розумiв, що нiколи герою з заходу Украiни не стати героем ii схiдноi частини. Не змусити донецьких пролетарiв любити Степану Бандеру та Романа Шухевича так само, як галичанам неможливо нав’язати повагу до пiонерii та комунiзму.

«Потренуй свою голову. Вона тобi буде потрiбна в найближчi мiсяцi. Чекатиму вiд тебе, Томасе, аналiтику. Об’ективну й неупереджену. Таку, на основi якоi ми зможемо приймати рiшення», – писав Майкл С’ютi у секретному чатi, паралельно готуючи снiданок своiм онукам.

«Яку в бiса аналiтику без доступу до розвiдувальних даних ти вiд мене хочеш?!» – лаявся про себе Лейл, читаючи повiдомлення шефа.

З Донецьку вiн iхав до Марiуполя, пiсля на його шляху було Запорiжжя, за тим – Херсон та Миколаiв, декiлька днiв вiн блукав пустими пляжами Одеси, а далi прямував до Криму, який увiйшов в його життя зi сторiнок безсмертних книг.