Диктатор

І люту ненависть, i людську заздрiсть, i застереження, i про Росiю, i про Америку, i про Китай, i про Європу, i про корупцiю, i про бентежний дух Украiни, який може чахнути вiками, терпiти та споглядати, але настае момент i вiн рветься з грудей на волю.

Що би не говорили люди, правда завжди блукала десь помiж iхнiх слiв, наче цуралися вони ii, не хотiли жити з нею поруч, гнали зi свого двору, мов приблудного собаку, що вештаеться вiд хати до хати, бо своеi у нього нема.

Правда була чужим та неприемним собакою, як у великого Булгакова, але не було в тiй краiнi свого професора Преображенського, щоби забрати ту правду зi злих вулиць величного мiста.

– А може, це i добре, що його нема, – казав собi Томас Лейл.

Вiн не мав ще чiткого завдання, не знав, якою буде його мiсiя, але був переконаний в одному: якщо шеф направив його до Украiни, значить вже дуже скоро щось мае трапитися. А що може трапитися у державi, яку Росiя вважае своею невiд’емною частиною, а сама та держава оголосила курс на iнтеграцiю до Європи?

– Чи так вже уся держава? – питав себе Томас Лейл, i недобра посмiшка з’являлася на його обличчi.

Хто-хто, а вiн точно знав, що у цьому життi рiшення приймае меншiсть. Народ не вирiшуе абсолютно нiчого, а все прописуеться не на площах та в будiвлях парламентiв, не на барикадах i ешафотах, а значно далi, в будинках iз товстими стiнами й високими парканами, на яхтах у вiдкритому морi й пiд охороною бойових гелiкоптерiв, в офiсах Мангеттену i Лондонського Сiтi, в окремих залах королiвських палацiв староi Європи, куди заборонений вхiд для преси, де не iснуе публiчностi i немае правди, моралi й цiнностей.

Украiна не викликала у нього подиву.

– Чергова територiя, за яку сильнi держави ведуть гру. У 2004-му перемогу здобули ми. Проте, чим усе це закiнчилося, краще i не згадувати. І де тiльки Державний департамент знаходить усю ту наволоч, яку садить на трон то в Украiнi, то у Єгиптi, то в Чилi чи ще де?

Ось так ходив Киевом Томас Лейл, слухав, що кажуть iншi, щодня уважно читав газети й iнтернет-видання, переглядав полiтичнi ток-шоу, а ввечерi сiдав у крiсло i насолоджувався то Вольтером, а то Монтенем[3 - Мiшель де Монтень (1533–1592) – французький фiлософ i письменник епохи Вiдродження, есеiст-моралiст, автор монументальноi працi «Дослiди» (також у перекладi зустрiчаеться варiант «Проби»).