Нарцис і Ґольдмунд

Вiн теж помiтив, що Гольдмунд хворий, але мовчав, уважно за ним спостерiгаючи. В кiнцi уроку вiн покликав його до себе. Щоб не привертати уваги учнiв, вiн послав його з дорученням до бiблiотеки. І сам пiшов туди.

– Гольдмунде, – сказав вiн, – чи не можу я тобi допомогти? Я бачу, що тобi зле. Очевидно, ти хворий. Давай ми покладемо тебе в лiжко, отримаеш суп i келих цiлющого вина. Тобi сьогоднi було не до грецькоi.

Довго чекав вiн на вiдповiдь. Блiдий хлопець дивився на нього переляканими очима, понурив голову, знову пiдвiв ii, губи його затремтiли, вiн хотiв щось сказати, але не мiг.

Раптом вiн осунувся, поклав голову на пульт для читання, мiж двома голiвками янголiв з дуба, якi утримували пульт, i так заридав, що Нарцисовi стало незручно й вiн на мить вiдвiв погляд, перш нiж пiдхопив i пiдняв заплаканого хлопця.

– Ну що ж, – сказав вiн привiтнiше, нiби Гольдмунд i справдi мав його чути, – що ж, поплач, друже, тобi стане краще. Ось, сiдай, не треба нiчого казати. Я бачу, що з тебе досить; ти й так цiлий ранок намагався триматися, не подавати виду, ти дуже добре з цим впорався.

Так що поплач, зараз це найкраще, що ти можеш зробити. Нi? Вже минулося? Знову все гаразд? Ну що ж, тодi ходiмо до лазарету, ляжеш в лiжко й сьогоднi ввечерi вже почуватимешся значно краще. Ходи!

В обхiд учнiвських кiмнат вiн повiв його до лазарету, вказав на одне з двох вiльних лiжок, i коли Гольдмунд почав слухняно роздягатися, вийшов, щоб повiдомити про його хворобу завiдувача. Як i обiцяв, вiн замовив для нього на кухнi суп i лiкувальне вино; бiльшiсть легких хворих дуже полюбляла цi два монастирськi привiлеi.

Лежачи в лiкарняному лiжку, Гольдмунд намагався позбутися свого збентеження. Ще годину тому вiн мiг собi пояснити, що його сьогоднi так невимовно виснажило, яка смертельна душевна перенапруга спустошила його i змусила розплакатися. Це було насильницьке, щомитi нове й щомитi невдале намагання забути вчорашнiй вечiр – навiть не так вечiр, не легковажну й милу вилазку iз зачиненого монастиря, не прогулянку в лiсi, не слизьку кладку через чорний струмок бiля млина, не долання парканiв, вiкна й проходiв, а лише одну мить бiля темного кухонного вiкна, подих i слова дiвчинки, доторки ii рук, поцiлунок ii губ.

Але зараз до цього додалося iще щось, новий страх, нове переживання. Нарцис звернув на нього увагу, Нарцис любить його, Нарцис дбае про нього – такий вишуканий, шляхетний, розумний, з тонким, трохи глузливим ротом.