Нарцис і Ґольдмунд

Інодi вiн ловив дещо пожадливим боковим зором якiсь доторки, якими обмiнювалися iншi. Вiн остовпiло дивився поперед себе. Хоч найбiльше йому хотiлося поглянути на малу з косами, та саме це вiн собi забороняв. Але кожного разу, коли його воля слабшала i його погляд, нiби заблукавши, зупинявся на тихому привабливому дiвочому личковi, вiн непомильно наштовхувався на ii темнi очi, прикутi до його обличчя, вона дивилася на нього, мов зачарована.

Минула, мабуть, година – ще нiколи одна година не здавалася Гольдмундовi такою довгою – латинськi вирази й пестощi учнiв вичерпалися, запанувала тиша, всi були трохи збентеженi, Ебергард почав позiхати.

Тодi служниця нагадала, що час iти. Вони повставали, усi подали служницi руку, Гольдмунд останнiм. Потiм усi подали руку молодшiй, Гольдмунд останнiм. Потiм Конрад першим полiз через вiкно, за ним Ебергард i Адольф. Коли Гольдмунд теж намагався перелiзти, чиясь рука спробувала його затримати. Вiн уже не мiг залишитися; щойно опинившись надворi на землi, вiн несмiливо озирнувся. З вiкна нахилилася юнка з косами.

– Гольдмунде! – прошепотiла вона. Вiн зупинився. – Ти прийдеш iще коли-небудь? – запитала вона. Їi сором’язливий голос був, як подих.

Гольдмунд похитав головою. Вона простягнула своi обидвi руки, взяла його голову, вiн вiдчув тепло маленьких рук на своiх скронях. Вона нахилилася так низько, що ii темнi очi опинилися прямо перед його очима.

– Приходь! – прошепотiла вона, а ii рот доторкнувся до його губ у дитячому поцiлунку.

Швидко побiг вiн за iншими через присадок, перебрався, провалюючись, через грядки, вдихнув запах вологоi землi та гною, роздер руку об кущ троянд, перелiз через паркан i подався слiдом за iншими з села й до лiсу. «Бiльше нiколи!» – наказувала йому воля. «Завтра знову!» – благало, схлипуючи, серце.

Нiхто не трапився назустрiч нiчним гульвiсам, вони безперешкодно повернулися до Марiяброну, через струмок, через млин, через подвiр’я з липами й таемними стежками по пiддашках та через роздiленi колонами вiкна до монастиря й далi в спальню.

Вранцi довелося штурханами будити довготелесого Ебергарда, так мiцно вiн спав. Усi вони вчасно були на заутренi, за снiданком i в аудиторii; але Гольдмунд мав поганий вигляд, настiльки поганий, що отець Мартiн поцiкавився, чи не захворiв вiн бува. Адольф промовисто зиркнув на нього, й вiн вiдповiв, що з ним усе гаразд. Та на уроцi грецькоi, перед обiдом, Нарцис не випускав його з поля зору.