Тік-Ток з Країни Оз

– Нiхто, крiм троянд, не мае права тут перебувати, – оголосила витончена Чайна Троянда, насупивши брови. – Тож вам слiд негайно пiти звiдси, поки Королiвський Садiвник не побачив вас i не викинув у море.

– Тож iснуе Королiвський Садiвник? – запитала Бетсi.

– Звичайно, iснуе.

– А вiн теж троянда?

– Звiсно, що нi. Вiн – людина, i до того ж дуже мила.

– Ну, людини я не боюся, – з полегшенням сказала Бетсi.

Не встигла вона договорити, як до оранжереi увiрвався Королiвський Садiвник, iз сапкою в однiй руцi i лiйкою – в другiй.

Це був смiшний маленький чоловiк, одягнений в рожевий костюм iз бантиками на колiнах i на лiктях. У його волоссi виднiлися пiстрявi стрiчки. Очки, схожi на бiсерини, весь час блимали, на обличчi була купа глибоких зморшкiв, а гострий нiс войовничо стирчав.

– Ух ти! – здивовано вигукнув вiн, побачивши незнайомцiв, а коли Хенк видав гучний крик, Садiвник насунув йому на голову лiйку, а сам пiшов у танок, потрясаючи сапкою. Однак незабаром об щось спiткнувся i розтягнувся на весь зрiст.

Бетсi, регочучи, зняла лiйку з голови Хенка. Ослику не сподобалася витiвка Садiвника, i вiн розвернувся до нього задом.

– Обережно, вiн може брикнути, – крикнула Бетсi, й Садiвник, схопившись на ноги, поспiшно сховався за трояндами.

– Ти порушуеш закон, – заволав вiн, висунувшись з-за кущiв i грiзно дивлячись на дiвчинку й ослика

.

– Який закон? – запитала Бетсi.

– Закон Краiни Троянд. Жоден чужинець не смiе проникнути в цю краiну.

– Навiть потерпiлi вiд кораблетрощi? – запитала Бетсi.

– Закон не мае виняткiв на випадок корабельних трощ, – вiдповiв Королiвський Садiвник. Вiн збирався ще щось додати, аж раптом почувся дзенькiт розбитого скла: хтось провалився крiзь дах оранжереi i плюхнувся на землю.

VI. Косматий чоловiчок шукае брата

Новоприбулий мав дуже дивний вигляд: вiн весь був густо покритий волоссям, i Бетсi спочатку подумала, що це якийсь звiр. Але коли пiсля свого запаморочливого польоту незнайомець пiдвiвся, стало зрозумiло, що це все-таки людина.

У руцi вiн тримав яблуко, яке, мабуть, продовжував iсти й пiд час свого падiння. Було очевидно, що iнцидент не справив на нього особливого враження: вiн випромiнював спокiй i незворушно жував свое яблуко, одночасно оглядаючи примiщення, в якому опинився.

– Бог ти мiй! – вигукнула Бетсi, пiдходячи до незнайомця. – Ти хто такий i звiдки взявся?

– Я? Я – Косматий чоловiчок, – вiдповiв той, вiдкусивши вiд яблука шматок.