Смок Беллю. Смок і Шорті

Снiг укрив землю шаром у шiсть цалiв, i крига почала вiдкладатися на тихих ставках, дарма, що весь час вiяв буйний вiтер. Одного дня надвечiр у перервах дужого вiтру Кiт та Джон Беллю допомагали братам вантажити човна, а потiм стежили, як вiн поволi зникав на озерi за снiговою запоною.

– Тепер переспати нiчку, а рано вранцi вирушати, – сказав Джон Беллю. – Якщо нас не захопить снiговиця на верхах, ми дiстанемося до Дайi завтра ввечерi. А якщо нам пощастить захопити пароплава, ми будемо в Сан-Франциско за тиждень.

– Ви задоволенi вашим подорожуванням? – спитав Кiт неуважно.

Їхнiй табiр останньоi ночi на озерi Лiндерман являв собою сумнi покидьки. Усi потрiбнi речi, разом iз наметом, забрали брати. Дрантивий брезент, напнутий вiд вiтру, лише почасти захищав iх вiд снiгу. Вечерю вони варили просто на вогнi, користуючись якимись двома побитими i непотрiбними дорожнiми посудинами. Все, що залишилося у них, це iхнi вовнянi ковдри та харчi на кiлька днiв.

З того часу, як вiд’iхав човен, Кiт зробився якийсь неуважний та стурбований.

– Дядю, – сказав вiн неуважно, – пiсля цього, я хочу, щоб ви мене звали Смоком. Я таки обкурився за цю подорож, чи не так?

П’ятьма хвилинами пiзнiш вiн зник у напрямку табору, де тулилися пiд своiми наметами шукачi золота, що ще переносилися або будували своi човни. Вiн проходив кiлька годин, а коли, повернувшись, загорнувся у своi ковдри, то Джон Беллю вже спав.

У темрявi буряного ранку Кiт вилiз iз ковдр, висушив на вогнi панчохи, якими вiдiгрiвав своi замерзлi черевики, зварив каву та пiдсмажив сала. Це була мiзерна iжа. Зараз по снiданку вони згорнули своi ковдри. Коли Джон Беллю повернувся, щоб попростувати до Чiлькутського шляху, Кiт простяг йому руку.

– Бувайте здоровi, дядю, – сказав вiн.

Джон Беллю глянув на нього i вiд несподiванки вилаявся.

– Не забувайте мого ймення: Смок, – сказав Кiт.

– Але що ти збираешся робити?

Кiт махнув рукою на пiвнiч у напрямку озера, що хвилювалося вiд бурi.

– Чи варто вертатися назад, коли дiстався так далеко? – спитав вiн. – Мiж iншим, я розкуштував смак ведмедини, i вона менi сподобалася. Я йду далi.

– Ти знесилений, – заперечував Джон Беллю. – Ти не маеш нiчого.

– Я знайшов роботу. Дивiться на вашого небожа Кристофера Смока Беллю! Вiн мае роботу! Вiн слуга джентльмена.