Щось більше за нас

Але вiн не дав менi навiть договорить.

– О, нi! – гордо всмiхнувся вiн. – Превратное понятiе про мою трупу. Абсолютно! Ви, значить, моеi трупи ще не знаете… Нi, я вас уже прошу прийти рiвно в 12. У мене цього нема! Сказано в 12 ночi, всi будуть в 12 ночi, сказано вранцi в 6, будуть у 6. Нi, це в мене поставлено не так… Перве – це дисциплiна… Абсолютно! Нi, я вас жду в 12 рiвно!

По цьому менi лишалося подивуватися йому й обiцяти прийти рiвно в 12. Вiн ще трохи посидiв, розказав, як знайти театр, кудою вийти, кудою пройти, застiбнув чумарку i став прощатись.

Подаючи востанне руку, вiн ще раз, i навiть строго, нагадав менi «рiвно 12!» i поважно вийшов iз кiмнати, як виходять звичайно на сценi королi за кулiси.

III

Рiвно без двадцяти дванадцять я запер номер i пiшов одшукувать театр. Пройшов, як наказано менi було, базар, де поважно i пристойно ходили парами повбиранi евреi (тодi були якраз якiсь iхнi свята), завернув у якийсь глухий перевулочок, де крiм дерези, лопухiв та кропиви попiд глухими тинами нiчого не видно було, i вийшов на ту вулицю, де повинен був бути театр.

Вийшов, глянув просто, глянув назад – i нiчого похожого на театр не побачив. Звичайнi чистенькi, бiленькi хатки у садочках, широка зелена вулиця зi стежкою пiд одним боком, подекуди стрункi, високi тополi, та й годi. А будинка, що мав бути театром, не було.

– Чи не помилився я? – подумав я, але, перевiривши себе, мусив-таки признати, що це таки та вулиця.

– Дивно, – стиснув я плечима i, не знаючи, що робити далi, став посеред улицi. А на нiй хоч би одна жива людина, – неначе вимерло все. Постояв я, постояв та вже хотiв рушати назад, коли це з одного двору, бiля якого стояла крамничка пiд залiзною покрiвлею, вийшла червона жiноча постать, за нею двi чоловiчi в сiренькому й жовтенькому i, оглядаючи одно одного зо всiх бокiв, пiшли просто на мене. Я зрозумiв, що то еврейчики йшли на плац «у праходке». Почекавши, поки вони порiвняються зi мною, я звернувся до них i спитав, де грае трупа Гаркуна-Задунайського.

– Теа-а-атр? – перепитав мене сiренький еврейчик. – Вам на приставлення хатiтся пасматреть?

Я сказав, що менi тiльки треба знати, де театр.

– Что значить «на приставлення пасматреть»! – умить визвiрилась на нього червона евреечка. (На головi в неi був ще солом’яний капелюшок iз зеленою великою птицею.) Тiбе спрашувають, де театр, так ти скажi.