Щось більше за нас

 – Забирайсь!

Хима хмикнула ще раз, накинула краще хустку й тихо пiшла вiд машини. Дехто гукнув iй вслiд погану лайку, дехто мовчки вткнувся в роботу, а Карпо тiльки зцiпив зуби й навiть не подивився на неi.

Замовкло коло машини, як замовкае, бува, серед бурi й негоди.

Робили тихо, не спiваючи, без смiху й жартiв, немов чекаючи чого. Навiть Гудзик не ходив за паровик, а понуро й суворо сидiв на лантухах, з-пiд лоба позираючи iнодi по робiтниках.

Чути було тiльки ревiння й гудiння машини, вигуки хлопчикiв-погоничiв та тарахкотiння млинкiв.

Пройшов iще деякий час. З-за паровика, трохи задихавшись, з’явилася рум’яна, здорова Хима. Пошукавши очима й забачивши економа, вона з дiловитим, поважним виглядом пiдiйшла до нього.

– Казали панич, щоб ви ввечерi зайшли до них, щось мають казать вам, – вимовила вона, подаючи якийсь пакуночок, загорнений у папiр.

– Не казав, про що? – не дивлячись на неi, спитав Гудзик, беручи пакуночок i ховаючи його в кишеню.

– Нi, казали тiльки, щоб зайшли.

– Добре.

Хима повернулась i так само дiловито почала шукати своiх грабель.

– Ось! – хитнула головою Федоська на землю бiля себе, де лежали Химчинi граблi. Хима пiдняла й зайняла свое мiсце, маючи все-таки такий вигляд, нiби нiчого не трапилось i все йде, як слiд йому йти. Дiвчата мовчали.

Карпо зразу ж побачив по ii лицi, по знайомiм йому дуже виразi в очах i в куточках губ, навiть по тому, як вона ступала, що не дурно «Янек» приiздив…

Вiн iще мiцнiше стулив губи, нахмурився й ще з бiльшим запалом замахав вилами.

– Кидайте за мене! – вмить зупинився вiн i, кинувши вила, пiшов повз машину до дiжки з водою. Напившись, вiн утерся, пiдняв окуляри на лоба й тихо пiшов побiля дiвчат, iнодi зупиняючись коло декого з них. Гудзик пильно стежив за ним, не встаючи з лантухiв i похльоскуючи нагаем себе по чоботi. Всi скоса поглядали на них крiзь порох i полову. Машина ревла.

– Федосько! – гукнув Карпо, зупиняючись мiж Федоською й Химою, i скоса подивився на Химу.

– Нi… А що?

– А от нашiй Химi не накупишся нiяк…

Хима, зачувши свое iм’я, озирнулась до них, але, не розiбравши за галасом, незрозумiло подивилась на Карпа й Федоську. Карпо, нiби ухиляючись вiд воза, що саме пiд’iжджав до машини, пiдiйшов зовсiм близько до неi.

– Бiдна Хима вже й не знае, куди iх ховати.