Щось більше за нас

 – Я не кусаюсь…

Хима кинула на нього поглядом, трохи подержала його в невинних та ясних очах панича й повернулась до Гудзика:

– Ну да, щоб вигадали що-небудь…

– Дурна! Нiхто нiчого не вигадае…

– Еге, не вигадае… Ось i тепер усi дивляться сюди…

– Та хай дивляться. Може, повилазить, а панич дадуть тобi заразом i виплату за той тиждень… Тобi ж грошей треба?

– Атож…

– Ну, от… Prosze раnа, iй за тиждень руб вiсiмдесят.

Янек хитнув головою, глянув iще раз на Химу й рушив до велосипеда.

– Вона пiде, prosze pana, тiльки так, одказуеться… пiде…

Янек пхнув йому руку, стрибнув на велосипеда i, торкнувшись злегка до кругленького картузика, хутко задрiботiв ступирями.

– Ху! От нема чогось модиски! – крикнув Карпо, кидаючи вила й дивлячись на Гудзика, що проходив бiля нього. – Пошила б менi пальчатки… А я б iй зуби вставив iз оцих вилок… Однак рiжки випадають!..

У модиски кiнськi зуби,

На модисцi гарнi шуби,

Гей, модиска моя, розлюбезная моя!

– на весь голос узяв вiн, i цiлий гурт зараз же пiдхопив твiр Карпа, що спiвавсь на голос «Баринi».

Гудзик, нiби не чуючи нiчого, але прикусивши губи, пройшов трохи й зараз же гукнув.

– Химо! Кидай граблi, йди до двору!

– Я не пiду-у-у! – почувся голос Хими, i з-за машини виступила ii постать з граблями.

– А я кому кажу йти!? Зараз же менi ступай… Вiзьмеш квитки i квитанцiю на двiрець… Чуеш?

– Ну да-а-а! – плаксиво крикнула Хима.

– Гаврило! А ти знаеш, скiльки ряботиння у модиски? – гукнув Карпо до високого тонкого парубка, що стояв недалеко вiд Гудзика бiля воза зi снопами.

– Так не знаеш? Мiльйон, та ще й двадцять та пiд носом вiсiмнадцять. А приданого знаеш скiльки? – П’ятсот!

– Карпо!! – ледве здержуючись, скрикнув Гудзик. – Хочеш робити, так роби, а не хочеш, так забирайся к чортовiй матерi!

– Хе? – насмiшкувато скривив губи Карпо.

Вiн пiдняв вила i, схопивши ними навильник соломи, далеко шпурнув ii вiд себе.

– Химко! – вмить заревiв Гудзик. – Довго ти там будеш копатись, закопало б тебе в сиру землю, кукло американська! Що, я жартую з тобою, чи якого чорта! Ступай менi зараз!

– Ну да-а, як дале-е-ко… – знову плаксиво скривила губи Хима.

– Ет! – рiшуче пiдбiг до неi Гудзик i, схопивши граблi, далеко шпурнув до лантухiв iз пшеницею.