Щось більше за нас

 – Ще мало вам… Берiть!

– Ну, хай iде… Давайте… Хай вам Бог помага, а конячинка, iй-богу, добра, – перелiчуючи грошi, ховаючи у кишеню й передаючи оброть дядьковi, зiтха Данило. – Якби не така скрута… Ех!

– Прощавайте!

– Щасливо.

– Но!

І, скоса поглядаючи на вороненьку, посмикуючи часами за оброть, пропихаючись мiж купами людей i рядами коней, прямуе собi дядько до воза. Але, зустрiвшись з земляками, спиниться, обiпреться теж на спину вороненькiй i, слухаючи якого-небудь оповiдача, поважно на запити одповiдае:

– Не продажня.

Тiльки ж умiшаеться де еврей або циган, там спокiй цей змiняеться на крик, на галас, сварку, iнодi й на бiйку. І набiга полiцiя, збiгаються люди, пiдiймаеться гвалт i, нарештi, трое або четверо дядькiв попадають у холодну, тягнучи за собою цигана й еврея.

На воловiй, бiля купки людей у темному пiджацi, таких же штанях, у глаженiй сорочцi й новому картузi стояв Андрiй. Бiля нього, переминаючись з ноги на ногу, часто поглядаючи через голови людей до крамниць, крутився невеличкий парубок з прищуватими щоками й синенькими, полинялими оченятками.

– Та його, Андрiй Панасович, не буде, iй-богу, не буде, – заглядаючи в вiчi, вимовив нарештi вiн. – Вiн, мабуть, десь уже запив… Хе-хе-хе!

Андрiй погано вилаявсь.

– Хе-хе-хе! А я ще вчора його питав: «Будеш, кажу, на ярмарку?» – «Буду, каже».

– Ти ось що, – почав Андрiй, – бiжи… Того йолопа, правда, все одно не буде, то бiжи зараз до Берка й пошукай там Остапа, – вiн там повинен буть.

– Робота буде, хе-хе-хе?

– А як не буде у Берка, бiжи до Тартаковського. Знаеш?

– Ну, от! Скажу, що е хороша робота…

– Цього не кажи! Прямо скажи: Голуб кличе… Пiдожди… А сам до мене потiм не пiдходь. Чуеш?

– Ну да, бо, звiсно…

– Та не перебивай! Не тямиш – i мовчи!

Прищуватий нiяково всмiхнувся й винувато глянув Андрiевi в вiчi.

– До мене не пiдходь, а як побачиш, що Остап поведе он тих хлопцiв до пивноi… Бачиш яких?

– Бачу, бачу: один у брилi, а другий без шапки, волики коло них.

– Ет, дурне! Кажу, слухай! Дивись: бачиш червону гарбу економiчеську? Та куди лупаеш! Он-он-но!

– Ага, бачу!

– Бачиш же?

– Їй-богу, бачу. Здоровi, сiрi воли коло неi… Парубки сидять бiля вiя… iдять щось. О! Один устав.

– Ну, так. Так як побачиш, що вони пiдуть iз Остапом, iди зараз же до гарби, сiдай коло неi й сиди. Сиди та й годi.