Щось більше за нас

– Що за бички, синiй нiс?

Мовчок, тiльки суворий погляд з-пiд сивеньких брiв i сердите «гей»…

– Дядьку! Земляк з буряковим нюхачем! Що за бички дам?

– Зашмаруй наперед ряботиння, – одмовляе синiй нiс, – а тодi й питайся про бичкiв: полякаються! – І, задоволено всмiхаючись, прямуе собi далi й так само скрiзь розмовляе, задоволено посмiхаеться й ходить доти, поки жiнка однiме воли, продасть iх кумовi й тим самим одбере у його спроможнiсть ходити, перекидатися гострими словами, i тим самим одбере всю мету його ярмаркування.

А сонце пече, розлива по тiлi якусь млявiсть; пахтить кiнським гноем, молодими огiрками, житнiм хлiбом, таранею, дьогтем. У довгiй вузькiй улицi возiв, затовпленiй кiньми, волами, людьми, чути регiт, сварку, торгування; на возах, завалених лантухами, сiном, свiжою травою, свитками, голосно перегукуються молодицi, дiвчата, невеличкi хлопчики; на вигонi плаца, пiдгукуючи, пiдкидаючи лiктями, хлопчики силкуються вдати з себе шмулiв, буланих, кацапiв тощо; коло рiчки, вибрикуючи, похнюпившись, весело iржучи, товпляться конi, корови, воли.

Але торг провадиться повагом, де-не-де зi смiшком, з тонкою iронiею, з коментарiями до товару; торгуються без видирання очей, без дикого запалу, без хитрощiв, але з тонким пiдходом. Надходить поважний дядько в новiй свитi, в картузi, з маленькими очима пiд густими бровами, з тонкими губами й невеличким ряботинням по худому лицi, пiдступае вiн до купки, що стоiть, поспиравшись на коней i розмовляючи тихо та мирно.

– Драстуйте! Боже поможи!

– Спасибi! – озиваються декотрi i, не перемiняючи постав, слухають далi якого-небудь оповiдача. Дядько теж постоiть, послухае, подивиться iнодi на конячок i, намiтивши яку-небудь вороненьку з худими боками, з витертим чубком i повисмикуваним хвостом, наче знехотя ткне батогом у бiк i теж знехотя, нi до кого, властиво, не звертаючись, бовкне:

– А що просить?

Конячка крутне хвостом, переступить на другу ногу, зiтхне з присвистом i знов похилиться; а хазяiн ii, одвернувшись трохи од одповiдача й мiцнiше впершись лiктем, теж наче знехотя муркне:

– Три краснi.