Щось більше за нас

«Чортова дiвка, – подумалось йому, – поки не дивишся на неi – липне; сам почнеш липнуть – одлипа».

– Та й чуднi ви, баби! – усмiхаючись, вимовив вiн.

– Чого так? – трохи здивувавшись, спитала Мотря.

– Та того: поки з вами, як iз собакою, поти й хорошi, став запанiбрата – собакою зробишся…

– Хм… А ти женись, то раз у раз хорошi будуть, – тихо кинула Мотря i вдумливо подивилась на нього.

Ілько нiчого не вiдповiв, тiльки подивився на неi й одвернувся.

– А справдi: слухай, одружився б ти зо мною? – якось жваво запитала вона i зараз же, поспiшаючись, додала – Тiльки не думай, що я справдi хочу, – я тiльки питаю.

– Про всякий, значиться, случай? – усмiхнувся Ілько.

– Та то… вже.

– Чи оженився б я з тобою? – протягнув вiн i, пильно вдумавшись, подививсь на неi. І за цим поглядом, вiд думки самоi про шлюб iз нею, вiн почув, як чогось очi ii зробились не такими вже гарними; як груди, коса, стан, губи, нiс стали зразу такими знайомими, самими звичайними; як весь вплив краси ii кудись зник i замiсть його стала якась нiяковiсть i навiть нудьга.

– Хто його зна… – нiяково всмiхнувся вiн i, удаючи з себе веселого, додав – А хто ж тодi злодiйствувать буде? Вже треба тодi покинуть гульню?

– Так не оженився б?

– Та навiщо тобi знать?

– Ну, я хочу!.. Не оженився б? Ну, говори!

– Комедiя! Ну… не оженився б… Та навiщо тобi виходить замiж? Хiба так погано?

– Я так, хотiла тiльки довiдатись, – сухо кинула Мотря й задумалась.

Ілько помовчав i тихо лiг на призьбi.

– Тiльки ти не думай, що я набиваюсь абощо! – стрепенувшись, засмiялась Мотря. – Може, не вийшла б за тебе, якби й хотiв. Я так тiльки… Стiй, стiй, – перебила вона себе i стала прислухатись. Вулицею, видко, наближався хтось, спiваючи.

– Їй-богу, Андрiй! – зблiдла Мотря i нервово усмiхнулась. – О, хитрий чорт! Наче вiн так собi… Ну, i я заспiваю… Нехай! Пхi!..

Ой, не ходи, козаче, до мене,

Буде слава на тебе й на мене… –

взяла вона м’яким, грудним сопрано, i сумнi згуки чуло рознеслись по кутку й обiзвались мiж високими вербами городiв.

Чоловiчий голос зараз же змовк, i через декiлька хвилин коло ворiт показався середнього зросту парубок рокiв тридцяти, в клiтчатих, вузьких навипуск штанях, в такiм же самiм пiджацi, в картузi, якi носять ляшки-прикажчики по економiях, i в черевиках на таких рипах, що iх було чути ще тодi, як самого хазяiна iх ще i в вiчi не видати.