Щось більше за нас

– Та ви таки справдi? Не жартуете? – зблiдши, спитала тихо Галя i пильно подивилася на Васю, котрий то хмурився, то нiяково посмiхався, то дивився iй в лице, замираючи вiд якогось жаху…

– Звiсно, справдi, – усмiхнувся Вася, – що ж тут такого? Ну, що ж, пiдеш? Ну?

Галя мовчала i замислившись дивилася кудись через голову Васi. А Вася дивився на неi i ждав.

– Нi, – вiдмовила нарештi Галя тихо i наче спокiйно, – це ваша химера!

– А ти менi скажи: пiдеш? – знов усмiхнувся Вася i, почувши, що Галя побачила цей посмiх, нахилив голову й почервонiв.

– Нi, не пiду, – одвiтила Галя.

– Чого ж не пiдеш? Як? – начебто дуже здивувався i крикнув Вася, i навiть устав iз лави, але, глянувши на Галю, змовк, змiшався i знов сiв.

– Так не пiдеш? – тихо промовив вiн. – Чого ж не пiдеш?

– Хiба ви сами не знаете? – спитала Галя.

– А не знаю.

– Хiба я вам пара?

І замовчали обое.

– Одного я тiльки не розумiю, – почала Галя тихо i навiть весело, – навiщо це ви таке видумали? Хiба ви перше не думали об сiм?

– Думав.

– Ну, то й я ж думала… І видумали, ха-ха-ха-ха-ха-ха! – весело засмiялась Галя. – Я думала i давно вже рiшила…

Вася попробував теж засмiятися, але тiльки скривився. Посидiвши ще трохи, вiн попрощався, видумав, що в нього розболiлась голова, щоб не задержували, i ледве не вибiг iз хати. І соромно, i легко, i важко було йому. А бiльш усього соромно за цей жупан, у котрому йому тепер прямо мука була йти по селу. «Черкес!» – думав вiн з полум’ям у лицi i, не дивлячись нi на кого, не пiднiмаючи голови, швидко йшов селом.

– А я вас, паничу, шукаю! – вмить позад його почувся голос Катi, так що Вася навiть здригнувся.

– За яким ще дiлом? – розсердився вiн. – Чого треба?

– Та вас кличуть панi! Там гостi приiхали, якiсь паничi з Сiгiзмундом Станiславичем.

– Гостi? Паничi? З Киева?

– Та я не знаю. Вас покликати послали.

– Добре, добре! Так ти знаеш що: ти не йди у горницi, нiчого не кажи, словом, зовсiм не показуйся панi на очi, я сам пiду.

– Та менi не можна.

– Ну, куди хочеш, тiльки не говори, що бачила мене, я сам зараз iду.

І думаючи об однiм, боячись тiльки одного – щоб не побачили його «червоного черкеса», як вiн звав тепер жупан, Вася, крадучись мов злодiй, побiг попiд тином, перелiз у сад, побiг садом i, пiдкравшись до розчиненого вiкна своеi кiмнати, влiз у нього i почав швидко й нервово роздягатися.