Знахар

То вишкiрила зуби й каже: «Тобi, – каже, – Вiталiсе, не я у головi. Тобi б Зоня, – каже, – вдова лiпша вiд мене».

Наймит засмiявся, сплюнув i додав:

– Такi ось у неi жарти. От, бабськi справи.

Тим часом i жiнки вийшли на повiтря. Ольга iз Зонею святково вбранi. Виявилося, що йдуть у Бертран на вечiрку. Мала Наталка покрутилась i стала бiля гостя.

– А ти нашого Ванька бачив?

– Нi, а хто такий Ванько?

– То кiнь. Вiн товстий, як свиня. А тебе як звуть?

– Антонiй.

– А я – Наталка, а на прiзвище Шуминська.

Мiй батько на фабрицi у Людвиковi був. Ти знаеш фабрику у Людвиковi?

– Нi, не знаю.

– Там дуже гарно. Палац величезний. А панич мотоциклом iздить. І печi великi в цеху, одна бiля одноi. У них цеглу випалюють. А iншi – для фаянсу та порцеляни. Дуже цiкаво. А ти нашi ставки бачив?

– Нi, не бачив.

– Ну, то ходiмо, покажу тобi, де можна купатися. Це там, бiля лiсу. Бо тут, у нижньому, небезпечно. Великi ями та вирви. Дiдусь Прокiп нiкому не дозволяе з того часу, як мiй дядько Альбiн тут проломився на льоду i втопився.

Гайда, ходiмо.

– Добре, ходiмо, – погодився.

Наталка тоненьким голоском засипала його оповiдями. Вони йшли берегом вузькою, добре втоптаною стежкою. Так обiйшли стави i досягнули лiсу.

Увагу дiвчинки привернули гриби.

– Боже мiй, – гукала, – скiльки ж тут рижикiв. Із п’ятницi наросло, бо у п’ятницю з тiткою Зонею ми визбирали всi. Хочеш, позбираемо!.. Щоправда, сьогоднi недiля, але якщо для забави щось робити, то не грiх. Сама бабця казали…

За збиранням рижикiв мiж вересом, яким густо зарiс гайок, минуло все пополудня.

Вони трохи вiдпочили, а потiм, у присмерку, повернулися додому. У саму пору, бо вже кликали до вечерi. Зонi й Ольги ще не було з танцiв, i Наталцi довелося допомагати бабусi Агатi. Вони принесли цiлий фартух грибiв. Щоб не зiпсувались, iх треба було перебрати i залити водою.

Пiсля вечерi, коли все було прибране, Прокiп, а пiсля нього й стара, пiшли спати до кiмнат на другу половину сiней. Наймит Вiталiс узяв на руки iхнього сина, калiку Василя, i також занiс до кiмнати.

Сам повернувся та з-за печi витягнув два сiнники, поклав iх на лавках пiд стiнами i сказав:

– Лягай. Сяк-так переночуеш. Мух вже, слава Богу, небагато.

Вiн позачиняв дверi, загасив лампу i лiг. Гiсть зробив те саме. У великiй кiмнатi запала тиша. Попервах iще було чути гудiння мух, доки вони не впали в сон, а потiм вже тiльки з-за стiни долiтав спокiйний однорiдний шум води у млинi.