Повість про Ґендзі. Книга II

«До речi, чи не траплявся вам у цих старовинних повiстях такий невиправний дурень, як я? – провадив вiн далi. – І, мабуть, серед найбiльш вiдлюдькуватих не знайдеться жодноi героiнi з таким, як у вас, холодним i черствим серцем. Ну, то, може, напишемо нову повiсть, щоб про це дiзналися у свiтi?»

Гендзi пiдсунувся до неi ближче, а вона, закривши обличчя рукавом, вiдповiла: «Боюся, що така дивна iсторiя i без того стане приводом для плiток…» – «Кажете, дивна? Справдi такого зi мною ще не бувало…» І, присунувшись ще ближче, вiн вимовив жартiвливим тоном:

«Хоча в полонi почуттiв

Шукаю приклади в минулому,

Та не знаходжу,

Щоб вiд батька

Дочка вiдверталася…

Хiба не знаете, що, за вченням Будди, дочiрня неповага – найбiльший грiх?»

Тамакадзура навiть не пiдняла голови, та коли Гендзi, погладжуючи ii волосся, взявся нарiкати iй за жорстокiсть, нарештi вiдповiла:

«І я шукаю

Приклади в минулому,

Та не знаходжу,

Щоб була на свiтi

Така любов у батька…»

Засоромившись, Гендзi перестав загравати.

Але невiдомо, що ще станеться з ними в майбутньому.

Панi Мурасакi також приохотилася до читання повiстей передусiм заради панночки Акасi, своеi вихованки.

«О, яка гарна картинка!» – сказала панi, розглядаючи сувоi «Повiстi Кумано»[123 - Текст цiеi повiстi не зберiгся.]. На одному вона побачила невинний денний сон маленькоi дiвчинки, i згадала свое дитинство.

«Такi дiти здаються надто зрiлими для своiх рокiв. Чи ж не був я зразком терпеливостi, поки ви поволi дорослiшали? – сказав Гендзi, який справдi пережив чимало дивовижних любовних пригод.

 – Простежте, щоб при панночцi нiхто не читав повiстей з описом близьких стосункiв мiж жiнками й чоловiками. Я не тiльки не бачу нiчого цiкавого в тих дiвчатах, що знемагають вiд таемноi любовi, але й вважаю неприпустимим привчати панночку до того, що все це нiбито звична рiч». Напевне, панна iз Захiдного флiгеля здивувалася б, почувши слова Гендзi, який ставився до неi зовсiм по-iншому.

«Можна тiльки поспiвчувати жiнцi, яка бездумно наслiдуе легковажну героiню, про яку читала в повiстi, – сказала панi. – Але хiба дочка Фудзiвари з «Повiстi про дуплi» кращий зразок? Вона розважлива й обачна, але в ii суворих вiдповiдях i поведiнцi надто мало жiночностi».

«Такими бувають жiнки не лише в повiстях, але також у життi, – вiдповiв Гендзi. – Вони хизуються своiми перевагами, геть-чисто забуваючи про будь-яке почуття мiри.