Повість про Ґендзі. Книга II

]? Та де там, вiн користувався кожним зручним випадком, щоб двозначними натяками привернути ii увагу до себе, але вона, посiдаючи високе становище, залишалася для нього недосяжною. А от Тамакадзура, панна iз Захiдного флiгеля, зроду приязна, не могла тримати Гендзi на шанобливiй вiдстанi, коли вiн, часто пiддавшись миттевому пориву, дозволяв собi дивну поведiнку, яка мала б викликати пiдозру в спостережливих служниць. Щоправда, йому таки вдавалося стримувати себе. Так чи iнакше, важко собi уявити складнiшi i болiснiшi стосунки.

На п’ятий день п’ятого мiсяця, прямуючи до майданчика верховоi iзди[113 - Того дня вiдбувалося змагання лучникiв i вершникiв.], Гендзi заглянув у Захiдний флiгель: «То що ви можете сказати? Чи залишався принц у вас допiзна? Ви його близько до себе не пiдпускайте. Бо зайвого клопоту наживете. Зрештою, немае у свiтi чоловiка, який нiколи не завдавав жiнцi сердечного болю, не скоював нерозважних вчинкiв…» Дивлячись на нього тодi, коли вiн то хвалив, то гудив принца, не можна було не замилуватися його навдивовижу молодим, прекрасним обличчям.

Яскраве нижне вбрання з недбало накинутим на нього верхнiм – лiтнiм носi – вражали таким незвичайним поеднанням барв, що виникав сумнiв: «Хiба могли людськi руки так розфарбувати шовк?» А пахощi вiд одягу Гендзi були такi чудовi, що дiвчина навiть подумала: «Я сама захоплювалася б його красою, якби не оця потаемна тривога…»

Вiд принца принесли листа, написаного вишуканим почерком на тонюсiнькому бiлому паперi. Тодi вiн здавався чудовим, а як подивитися тепер – нiчого особливого…

«Навiть сьогоднi[114 - Тобто п’ятого дня п’ятого мiсяця, коли оселю прикрашали мiшечками «кусудама» з лепехою та полином, якi мали оберiгати вiд нещастя i злих духiв; лепеха вважалася символом довговiчностi й мiцностi.

]

Нiхто не вирвав

Стебел лепехи.

Його корiння[115 - В оригiналi гра слiв: «не» означае «корiння» i «плач».] пiд водою,

А я втираю нишком сльози…»

Листа з натяком було прив’язано до довгого кореня лепехи.

«Сьогоднi ж надiшлiть вiдповiдь», – порадив Гендзi перед вiдходом. Служницi повторювати його слова, не здогадуючись, що вiдбуваеться в ii душi.

«Вирване з води,

Коротким буде

Стебло лепехи.

А у водi не змiряти

Пролитих слiз…

О, як по-дитячому звучать Вашi слова!..» – от i все, що написала вона блiдою тушшю. Мабуть, такого знавця прекрасного, як принц Хьобукьо, розчарував цей лист, бо вiн сподiвався, що ii почерк буде набагато витонченiшим.