Мандрівні комедіанти

Я представився, само собою, спершу дамам, серед яких найпривабливiшою була панянка Лола з двома бiсиками у чорних очах, грацiозна, непосидюща й дуже потiшна, такою може бути тiльки полька та ще хiба молода кицька. Їi супутниця, панна Лодойська, була в тому вiцi, коли починають мрiяти про «вище покликання жiнки» до мистецтва, лiтератури, магнетизму, мiкроскопii та вiдкриттiв, скажiмо, джерел Нiлу, й не мала в собi нiчого, що могло би привернути увагу, хiба що невинний i водночас манiрно-тоскний погляд мадонни.

Кавалер обох польок – середнiх лiт iз мавпячою головою, таку зазвичай називають «сократiвською», жовтою шкiрою, наче в мумii египетського фараона, який п’ять тисяч рокiв пролежав у якiйсь пiрамiдi, з чорною борiдкою – з великою гiднiстю грав роль професора й природодослiдника.

До цього гурту приедналося двое моiх добрих знайомих iз нашоi околицi: молодий жвавий капелан iз Жаб’я та хiрург – у своему вiчному синьому плащi з латунними гудзиками й червонiй краватцi, як завжди, цiкавий, балакучий та галантний. На мое прохання дозволити приеднатися до товариства усi вiдповiли одностайним «ура». Тепер слiд було б розшукати надiйного провiдника.

– Лiпшого за гуцула Миколу Оброка не знайти. Вiн мае слухняних коникiв i збрую, – запропонував хiрург тоном, який не визнае заперечень.

– Майте на увазi, що ми на конях… – протяжно завважив професор. – Але я аж нiяк не вершник.

– І не конче, – рiшуче вiдрубав хiрург. – Нашi гуцульськi коники йдуть самi.

– Ну добре, а що це за провiдник?

– Надзвичайно цiкавий суб’ект.

– Суб’ект?

– Або ж об’ект, якщо вам так бiльше до вподоби. Колишнiй опришок.

– Розбiйник! – вигукнула панна Лодойська, дрiбно затремтiвши.

– Десь так… – вiдказав хiрург сухо. – Так, любi дами, наша земля мае щось спiльне з прерiями, i гуцули нiчим не поступаються iндiанцям.

– Що, властиво, означае слово «гуцул»? – поцiкавилася панна Лодойська. – Можете нам пояснити?

– Чому ж нi, – поквапився вiдповiсти капелан, наморщивши для статечности чоло. – Наскiльки вистачае менi моiх незначних знань, бо я частково походжу з ремiсничого середовища…

– О! Це мене тiшить! – втрутився в розмову професор.