Таємний сад

Мерi не була боягузкою, але вiдчувала: в будинку, з понад ста кiмнатами, переважна бiльшiсть з яких замкненi, в маетку, що розкинувся на краю вересового поля, з нею може трапитися будь-що.

– А що таке «вересове поле»? – раптом запитала вона в панi Медлок.

– Дивiться у вiкно, а хвилин через десять самi побачите, – вiдповiла та. – Доки ми доберемося до маетку, нам треба проiхати вiсiм iз половиною акрiв повз вересовi поля. Багато ви не роздивитеся, бо нiч темна, але що-небудь, може, й побачите.

Мерi бiльше не ставила запитань, але чекала на щось у своему затишному кутку, вдивляючись у вiкно. Лiхтарi карети висвiтлювали невеликий простiр попереду, й дiвчинка розрiзняла контури предметiв, повз якi вони проiжджали. Одразу за станцiею вона побачила крихiтне село: побiленi будиночки й свiтло в трактирi.

Вони минули церкву й будинок священника, освiтлену вiтрину маленького магазинчика з iграшками, солодощами та iншими предметами, виставленими на продаж.

Нарештi конi пiшли повiльнiше, немов пiдiймалися на пагорб, i Мерi здалося, що за вiкном нiчого немае, окрiм темряви. Вона нахилилася вперед, притулившись обличчям до вiкна, – i тут кеб добряче трусонуло.

– Ага! Ну, ось зараз ми точно проiжджаемо повз вересовi болота, – повiдомила панi Медлок.

Лiхтарi кидали тьмяне свiтло на звивисту дорогу, обабiч якоi скiльки можна було побачити росли маленькi кущi та якiсь низькорослi сланкi рослини.

– Це часом… не море? – запитала Мерi.

– Нi, це не море, – вiдповiла панi Медлок. – Це не степ i не гори, це просто нескiнченнi милi дикоi землi, пасовища, де не росте нiчого, крiм вересу, i де немае нiчого живого, крiм диких понi та овець.

– Якби тут була вода, це було б море, – сказала Мерi. – Шумить, як море.

– Це вiтер вие в заростях. Як на мене, це дике й похмуре мiсце, хоч багатьом тут подобаеться, особливо, коли зацвiтае верес.

Вони iхали далi й далi зануренi в темряву, i хоч дощ припинився, сильний вiтер за вiкном кеба не стихав: то свистiв, то видавав iншi, ще дивнiшi звуки. Дорога то пiдiймалася, то опускалася. Кiлька разiв карета проiжджала невеликими мiсточками, пiд якими шумiли бурхливi потiчки, напоенi недавнiм дощем.