Оля

Кобилянська вийшла з кiмнати i покликала його за собою:

– Вдома нiкого нема. Батько працюе, мати пiшла за якоюсь городиною до знайомих, iз нею i молодшi дiти. То ми сьогоднi тут хазяi.

Тiсна кiмнатка, що слугувала одночасно i кухнею, i iдальнею, вразила своею чистотою.

«Так затишно i гарно, здаеться, бувае лише в бiдних хатах», – зловив себе на думцi Осип. Простi меблi, мiнiмум посуду, скромнi бавовнянi бiлi серветки для прикрас. Так трепетно до iнтер’еру ставляться виключно тi господинi, якi не можуть претендувати на те, щоб прикрасити його за теперiшньою модою.

– Кулешу готувала я, – Ольга накладала страву в миски. – У нас, на Буковинi, кукурудзяну кашу для неi варять по-особливому. Потiм вона вдаеться пухка i приемна на смак. Малою я любила заливати кулешу узваром, а зараз добре смакуе зi шкварками чи бринзою. Запиватимемо кислим молоком?

– Я не проти, – вiд розповiдi про страву в Маковея був повен рот слини. Накинувся на iжу, тiльки-но миска опинилася перед ним. Кулеша була справдi смачною.

– Все добре? – перепитав iз повним ротом iжi.

– Чудово. Краще не бувае. Знаеш, е в тому щось сакральне – дивитися на чоловiка, який iсть.

Осип iв швидко i захланно, наче хтось за ним гнався. Спостерiгати за ним було цiкаво: iжу вiн майже не пережовував, запивав великими ковтками кислого молока, слiди вiд якого залишались у кутиках губ. Ольга боролася з бажанням обережно iх витерти, як би матiр витерла малiй дитинi.

За вiкном сутенiло. В кiмнатi швидко стало темно. Ольга встала з-за столу i засвiтила лампу. М’яке свiтло розлилося примiщенням нерiвномiрними хвилями.

– А ти вже бачив електричнi лiхтарi?

– О, я рiдко маю прогулянки ввечерi. Знаеш, Олю, я не з тих, хто по роботi годинами ходить мiстом. Або працюю в газетi, або маю якiсь зустрiчi, або пишу. Та й з тобою зараз ми багато часу проводимо.

Осип доiв кулешу i вiдставив посуд убiк. Ольга тим часом розпалила грубу, поклала казан iз водою грiтись i заходилася мити миски.

– А давай пiдемо сьогоднi дивитися на лiхтарi? Кажуть, то зараз чи не головна атракцiя для чернiвецькоi молодi.

– Якщо хочеш – ходiмо. Хоча менi й трохи дивнi такi прогулянки. Але хiба можна було б очiкувати iншого вiд тебе з твоею душею, повною романтики?

– Романтики? – Ольга витерла руки ганчiркою i стала перед Маковеем.