Оля

Але згадала: в редакцiю «Буковини», до Осипа.

Десь там зараз, помiж дубовими столами, у кiмнатi, де пахне чорнилом i папером, вiн ii чекае. Їi Осип. Красивий, ставний. Може, навiть дивиться у вiкно чи прислухаеться до стукоту коней по дорозi – бо ж не знае, що вона йде пiшки.

Ольга струсонула головою: i що це з нею робиться? Нема, щоб просто йти до «Буковини» – то думаеться дурне.

З Осипом познайомилася тiльки минулого тижня. До того вiн писав iй iще зi Львова. Ольга перечитувала тi листи i десь усерединi навiть трохи насмiхалась: як роками вона шукала, де б надрукувати нею написане, – то всi вiдводили очi.

А коли ii почали видавати нiмецькi журнали – якось враз i нашi заметушилися.

Осiннi черевики вiд незвички натерли ноги, i жiнка мусила зупинитися бiля якогось будинку, прихилитися до його стiни i трохи постояти.

– А ще вчора було лiто, – вiкно будинку вiдчинилось i з нього виглянула стара простоволоса жiнка. Ольга вiд несподiванки вiдсахнулась, але не вiдповiла нiчого. – Кажу, лiто ще вчора було, малi моi босими ходили, – голоснiше озвалася жiнка, нiби подумала, що ii погано чують.

 – Може, вам, панi, помiч яка треба?

– Нi, – знайшлась Ольга, – все добре, вдячна, – вiдповiла холодно i зробила кiлька крокiв далi.

– Панi, може, ви часом прислугу чи куховарку собi шукаете? – крикнула вслiд жiночка. – Бо моя донька мае двох дiтей годувати, а роботи нема. Скоро жебрати треба буде йти, бачу.

Ольга зупинилась i роздратовано потерла скроню. Чи то вiд погоди, чи вiд голосу дивноi жiнки починала болiти голова.

– Не шукаю, – рiзко кинула через плече, пiдхопила подiл сукнi й швидко пiшла далi. Мокра брукiвка виляскувала пiд пiдборами.

– Та й не панi я нiяка, – то вже сама до себе.

Якось Осип написав iй листа. Мовляв, переiздить до Чернiвцiв i просить милостi зустрiтись особисто. Ольга перечитала тi рядки кiлька разiв. Було в них щось незвичайне. Якась упевненiсть. Сила. Прихований змiст.

Навiть не вiдповiвши йому, вона сiла писати Августi до Вiдня.

Розказувала про те, як мало навiть серед iнтелiгенцii в немалому мiстi чоловiкiв, якi б ii зацiкавили. Щоб i розумний, i сильний, i красивий. Хiба надiя, що Осип, новий редактор «Буковини», вiдомий iще зi Львова, буде таким, як треба.

І Ольга погодилася на зустрiч. Про точну дату вони не домовлялися, то в трепетному чеканнi минув цiлий тиждень. Коли почула, як бiля дверей будинку зупинилася пiдвода, – серце ледь не вилетiло з грудей.