Енн із Ейвонлі

 – І я виявила, що моя корiвка все ще стоiть собi в загонi, а пановi Ширеру я продала ВАШУ корову!

– Хай йому грець! – вигукнув пан Гаррiсон, вражений таким несподiваним завершенням iсторii. – Оце так дивовижа!

– О нi, це зовсiм не дивовижа, що через мене iншi люди та i я сама потрапляють у всiлякi халепи, – похмуро вiдповiла Енн. – У мене просто хист до цього. Можна було б подумати, що до цього часу я б уже мала вийти з того вiку… цього березня менi виповниться сiмнадцять… але, здаеться, це не так. Пане Гаррiсон, чи не буде це занадто сподiватися, що ви пробачите менi? Боюся, зараз вже запiзно для того, щоб повернути вашу корову, але ось грошi, якi менi дали за неi… або ж ви можете забрати собi взамiн мою корiвку, якщо хочете.

Вона дуже хороша. Я не можу й висловити, наскiльки менi прикро через усе це.

– Ну ж бо, годi вже! – жваво промовив пан Гаррiсон. – Бiльше не кажiть менi й слова про це, мiс. Це неважливо… зовсiм неважливо. Таке трапляеться. Я й сам iнодi трохи запальний, любонько… навiть надто запальний.

Я просто не можу не говорити те, що думаю, i саме тому мене так сприймають усi решта. Якби та корова таки залiзла до мене в капусту… та не зважай, адже вона не залазила, тож все добре. Думаю, я б краще прийняв твою корову взамiн, адже ти й так надумала ii позбутися.

– О, спасибi вам, пане Гаррiсон. Я така рада, що ви не сердитеся на мене. Я боялася, що вас це обурить.

– Я пiдозрюю, ти була до смертi налякана, коли йшла сюди, щоб усе менi розповiсти, пiсля того галасу, який я здiйняв учора? Але не зважай, я просто страшенно прямолiнiйний старигань, ото й усе… завжди все влучно пiдмiчаю, навiть коли це й занадто вiдверто.

– Панi Лiнд така сама, – сказала Енн, перш нiж устигла пожалiти про своi слова.

– Хто? Панi Лiнд? Тiльки не кажи, що я схожий на ту стару плiткарку, – роздратовано вiдповiв пан Гаррiсон. – Я нiтрохи… нiтрохи на неi не схожий. А що в тебе в тiй коробцi?

– Це пирiг, – лукаво промовила Енн. Їй як вiд душi вiдлягло вiд несподiваноi доброзичливостi пана Гаррiсона, вiд чого ii настрiй злетiв угору, легко, як пiр’iнка.

 – Я принесла його вам… подумала, що ви, мабуть, нечасто куштуете пироги.

– Справдi, це факт, а крiм того, я iх дуже полюбляю. Я тепер твiй боржник. Зовнi вiн виглядае так гарно. Сподiваюся, вiн до того ж ще й смачний!

– Це вже точно, – зрадiвши, впевнено вiдповiла Енн. – Свого часу я робила й НЕсмачнi пироги, що може пiдтвердити панi Аллан, та з цим усе гаразд.