Енн із Ейвонлі

– Хай йому грець! – нервово вигукнув пан Гаррiсон. – Вона знову втекла й полiзла до мого вiвса? Ну, та неважливо… справдi, я… я вчора погарячкував, це факт. Нiчого, якщо вона й полiзла туди.

– Ох, якби ж то справа була в цьому, – зiтхнула Енн, – та те, що сталося, в десять разiв гiрше. Я не…

– Хай йому грець! Ти хочеш сказати, що тепер вона полiзла до пшеницi?

– Нi… нi… не до пшеницi. Але…

– Тодi до капусти! Вона була в капустi, яку я вирощував для виставки?

– Вона НЕ була в капустi, пане Гаррiсон.

Я вам зараз усе розповiм… тому я й прийшла до вас, але, будь ласка, не перебивайте. Вiд цього я так хвилююся! Просто дайте менi розповiсти всю iсторiю i не кажiть нiчого, аж доки я не закiнчу – а тодi, я певна, вам захочеться багато чого сказати, – подумки пiдсумувала Енн.

– Гаразд, бiльше нi слова не казатиму, – погодився пан Гаррiсон i дотримав обiцянку. Та от Джинджер не був зв’язаний жодними домовленостями, тож продовжував перiодично вигукувати «Руда вiтрогонка!», аж доки Енн не на жарт розiзлилася.

– Вчора я закрила свою джерсiйську корiвку в загонi. Вранцi я поiхала до Кармодi, а коли повернулася, то побачила, що вона на вашому вiвсяному полi. Ми з Дiаною намагались ii наздогнати, i ви собi й уявити не можете, як нам було складно. Я була страшенно мокра, втомлена й роздратована, i саме в ту мить повз проiжджав пан Ширер, який запропонував купити в мене корову. Я так одразу й продала йому ii за двадцять доларiв. Я вчинила неправильно. Менi, звичайно, слiд було дочекатися Марiллу й порадитись iз нею.

Але я страшенно схильна робити все, не подумавши, – усi, хто мене знае, можуть це пiдтвердити. Пан Ширер одразу ж i забрав корову, щоб доправити ii на вечiрнiй поiзд.

– Руда вiтрогонка, – iз глибокою зневагою виголосив Джинджер.

На цих словах пан Гаррiсон встав i, з виразом, який би нагнав жаху на будь-яку пташку, та тiльки не папугу, вiднiс клiтку Джинджера в сусiдню кiмнату й зачинив дверi. Джинджер кричав, лаявся й усякими способами пiдтверджував свою погану репутацiю, але, опинившись на самотi, ображено замовк.

– Пробач менi й продовжуй, – сказав пан Гаррiсон, сiдаючи. – Мiй брат-моряк зовсiм не вчив цього птаха хорошим манерам.

– Я пiшла в дiм, а тодi, випивши чаю, вийшла до загону. Пане Гаррiсон… – Енн нахилилась уперед, за своею дитячою звичкою склавши руки, наче в молитвi, i дивлячись благально своiми великими сiрими очима на збентеженого пана Гаррiсона.