Енн із Зелених Дахів

І панi Рейчел з гiднiстю виплила з кiмнати – якщо тiльки можна сказати так про гладку жiнку, яка завжди ходить перевальцем. Своею чергою Мерил, навiть не сказавши гостi прощальних слiв, з похмурим виразом обличчя попрямувала в мезонiн.

Пiдiймаючись сходами, вона невпинно роздумувала над тим, як же слiд вчинити. Безумовно, нещодавно розiграна сцена була жахливою. До неi додавалося й те, що Енн виявила таку запальнiсть саме перед панi Рейчел Лiнд! Мерил раптом зупинилася, бо з докором визнала, що саме участь сусiдки тривожить ii бiльше, анiж поведiнка Енн.

Як же покарати ii? Дружня порада про березову рiзку, чудодiйну властивiсть якоi, очевидно, вiдчули на собi всi дiти панi Рейчел, не знайшла вiдгуку в серцi Мерил. Вона навiть уявити не могла, що зможе бити дитину. Нi, потрiбно знайти iнший спосiб покарання, щоб змусити Енн усвiдомити всю тяжкiсть ii проступку.

Так нiчого й не придумавши, Мерил прочинила дверi в кiмнату. Дiвчинка лежала на лiжку в брудних черевиках, зануривши обличчя в подушку й буквально заходилася плачем.

– Енн, – сказала Мерил несподiвано примирливо.

Вiдповiдi не було.

– Енн, – вже суворiше повторила вона, – зараз же встань з лiжка й послухай, що я тобi скажу.

Дiвчинка сповзла з лiжка й сiла на стiлець, що стояв поруч. Їi обличчя розпухло й було мокрим вiд слiз. Вона вперто не пiдiймала очей.

– Добре ж ти поводишся, Енн! Тобi не соромно?

– Ця жiнка не мала жодного права називати мене некрасивою й рудою, – схлипуючи проказала Енн.

– Ти теж не мала жодного права так гнiватися й ображати ii.

Менi було соромно, дуже соромно за тебе. Я хотiла, щоб ти була мила та ввiчлива з панi Лiнд, а ти зганьбила мене. А ще геть чисто не розумiю, чому тебе так зачепило про руду й негарну. Ти сама це не раз говорила.

– Але ж це велика рiзниця, коли ви говорите щось про себе й коли чуете це вiд iнших, – зi сльозами проказала Енн. – Ви можете знати, як насправдi виглядаете, але ж сподiваетесь, що iншi думають iнакше. Ви, напевно, думаете, що в мене жахливий характер, але я нiчого не могла з собою вдiяти! Коли вона все це сказала, щось у менi пiднялося й стало душити.

Я просто повинна була накинутися на неi.

– Ну й показала ти себе, Енн, повинна я сказати. З найкращого боку! Вiдтепер панi Лiнд розповiдатиме про тебе всюди – можеш, не сумнiватися. Це жахлива iсторiя, Енн.

– Ви просто уявiть, що вiдчували б, якби хтось обiзвав вас худезною й негарною, – не стримуючи слiз, виправдовувалася Енн.