Глибше, ніж секс

На газовiй плитi вже закипала кава.

– А звiдки в нас кава? – я згадала, як нещодавно викинула у смiттевий бак цiлу пачку. З ледь помiтною вiдразою зазирнула в чашку. Сподiваюсь, це не вона.

– Я ходила в магаз, купила кави та ще деякi речi. Додому я поки що не збираюся, – подiлилася планами Вiолетта.

Я зробила ковток кави i, чорт, чому всi вмiють ii варити, окрiм мене? Але, якшо зi мною житиме ця дiвчина, навички барiсти менi все-таки не знадобляться.

– Є пропозицiя, – наливаючи собi каву, мовила дiвчина.

– А чому б тобi просто не пiти додому самiй i не взяти речi? – не зрозумiла я. – Як не як, це ж i твоя квартира також.

– Я не хочу, щоб батьки бачили мене, бо тодi, скорiш за все, я бiльше не повернуся сюди.

– Вони що, прив’яжуть тебе?

– А бiс iх знае… Завтра в обiд пiдемо, вони саме будуть на роботi, швидко вiзьмемо все необхiдне, грошi та звалимо.

– Чому ти не попросиш своiх друзiв? – наважилася спитати я.

– Я ж казала, у мене iх нема, всi роз’iхалися на навчання. Я сама залишилася гнити в цiй дирi зi своiми батьками, – знервовано вiдповiла дiвчина. – Ось так, знаходиш друзiв, звикаеш, а потiм вони звалюють подалi вiд тебе й ти лишаешся сама в цьому болотi. Залишилися тiльки знайомi, на яких ризиковано покладатися, ну й одногрупники.

– Чому ти не вступила в iнше мiсто? – намагаючись виявити розумiння, запитала я.

– Тому що моi «вельмишановнi» предки сказали, що не платитимуть за те, щоб я бухала в iншому мiстi, i я залишилася тут, розумiючи, що перспектив у мене все одно немае.

– Ну, ти завжди можеш поiхати до них, та й вони, гадаю, приiжджатимуть додому, – не знаю, який iз мене психолог. – Ти надто все драматизуеш, – заспокоiла я.

– У них новi мiста, нове життя – без мене, – дiвчина опустила очi в чашку кави й зробила ковток, а я вирiшла не продовжувати цю тему, змiнивши ii на бiльш позитивну.

– До речi, якщо в тебе немае планiв на цей вечiр, мiй знайомий виступатиме в одному клубi з гуртом, сьогоднi, i ми запрошенi, – пожвавiшала я, думаючи, що це покращить ii гнiтючий настрiй.

– Це той твiй кавалер з унiверу?

– Ем…Так, але вiн не мiй кавалер, – вiдсахнулася я.

– Ну так, нехай буде, – бовкнула дiвчина, а я не бачила сенсу сперечатись i щось доводити, тому просто змовчала.