Хлопчики Джо

– Сподiваюся, що день виявиться вдалим для тебе, дорога, – вiдгукнувся професор Баер, який весь цей час займався читанням власноi вельми об’емноi кореспонденцii. – Я пообiдаю в коледжi з професором Плоком. Вiн приiжджае до нас сьогоднi. J?nglings можуть перекусити на Парнасi. Тож у тебе буде спокiйний день, – i, розправивши зморщечки турбот на ii лобi прощальним поцiлунком, цей гiдний чоловiк пiшов, з кишенями, набитими брошурами, тримаючи стару парасольку в однiй руцi й мiшечок каменiв для майбутньоi лекцii з геологii – в другiй.

– Якби чоловiки всiх лiтературних дам були такими дбайливими янголами, цi панi жили б довше, й писали б бiльше. Хоч, можливо, це не стало б благом для людства, адже бiльшiсть iз нас i так пишуть занадто багато, – сказала собi вголос Джо, помахавши чоловiковi на прощання мiтелкою для змiтання пилу, а той у вiдповiдь, вiддаляючись вiд будинку, салютував iй парасолькою.

Роб теж вирушив до коледжу на заняття й зi спини був так схожий на батька – з брошурами в кишенях i мiшечком в руках, широкоплечий i статечний, що мати, вiдвернувшись вiд вiкна, засмiялася й сказала радiсно:

– Благослови, Господи, моiх двох дорогих професорiв, бо не було ще на свiтi людей кращих, нiж вони!

Теддi тим часом затримався, щоб викрасти адресу, а заодно спустошити цукорницю й поговорити з мамусею: цi двое дуже любили пожартувати наодинцi.

Джо завжди сама наводила порядок у власнiй вiтальнi, а також ставила квiти у вази й додавала маленькi штрихи до оздоблення кiмнати, вiд чого та весь день здавалася прибраною й повною свiжостi. Пiдiйшовши до вiкна з намiром струснути мiтелку, вона побачила художника, який робив ескiз на галявинi, й застогнала, поспiшно вiдступивши до заднього вiкна.

У цей момент задзвонив вхiдний дзвiнок, а на дорозi почувся стукiт колiс.

– Я пiду зустрiчати вiдвiдувачiв: чую, Мерi iх впускае, – i Теддi пригладив волосся, прямуючи в передпокiй.

– Не можу нiкого прийняти! Дай менi змогу вислизнути нагору, – прошепотiла йому Джо.

Але перш нiж вона змогла втекти, у дверях з’явився чоловiк з вiзитною карткою в руцi. Теддi зустрiв вiдвiдувача суворим поглядом, а Джо поспiшно пiрнула за штору, щоб дочекатися зручноi хвилини для втечi.

– Я готую серiю статей для журналу «Суботнiй плiткар» i зайшов, щоб насамперед зустрiтися з панi Баер, – почав було гiсть вкрадливим тоном, характерним для його колег, водночас намагаючись охопити швидким поглядом все, що тiльки можна.