Енн з Інглсайду

Але iнодi вiтер весело шепотiв крiзь срiбно-сiрий кленовий лiс, а iнодi вiтру не було зовсiм, залишалися тiльки нiжне промiння бабиного лiта й тихi тiнi голих дерев, що лягали на газони, i холодна тиша заходу сонця.

– Подивися на цю бiлу вечiрню зорю над тополею в тому краю, – промовила Енн. – Коли я бачу щось подiбне, завжди думаю, як то добре – жити.

– Ти говориш такi смiховиннi речi, Енн. Зiрки – то щось таке звичайне, як острови Принца Едуарда, – сказала тiтка Мерi Марiя… i про себе подумала: «Зiрки, ще б! Так, нiби нiхто нiколи тих зiрок не бачив! Енн хоча б знае про щоденне жахливе марнотратство на кухнi? Вона хоч знае, як бездумно Сьюзан Бейкер розкидаеться яйцями направо-налiво, а свинячого жиру дае скiльки, що вiн скапуеться надарма? Вона хоч якось цим переймаеться? Бiдолашний Гiлберт! Недарма йому доводиться працювати без вихiдних!»

Листопад завiтав у сiрих i коричневих шатах: але вранцi снiг вкрив землю старими витканими бiлими чарами, i Джем з радiсними криками поспiшив на снiданок.

– Ох, мамусю, скоро Рiздво й прийде Санта-Клаус!

– Ти що, до сих пiр вiриш у Санту? – спитала тiтка Мерi Марiя.

Енн кинула швидкий тривожний погляд на Гiлберта, який з усiею серйознiстю вiдповiв:

– Ми хочемо, аби дiти плекали багатство краiни мрiй допоки це можливо, тiтонько.

На щастя, Джем не звернув уваги на слова тiтки Мерii Марii. Вони з Волтером надто вже хотiли потрапити в цей новий чарiвний свiт, до якого зима додала ще трiшки любовi. Енн завжди страшенно не любила дивитися, як красу та недоторканiсть снiгу псують людськi слiди, але цьому не можливо було зарадити, та й краса нiкуди не зникала навiть увечерi, коли захiд загорався над заснiженими виярками лiлових пагорбiв, а Енн сидiла у вiтальнi перед камiном, де трiскотiли кленовi полiнця.

Вогонь у камiнi, думала вона, завжди був таким затишним. Вiн витворяв такi несподiванi фокуси. Частина кiмнати заливалася свiтлом, а тодi знову поринала в темряву. Картинки з’являлися й зникали. Тiнi ховалися й виходили назовнi. Знадвору, крiзь великi незатемненi вiкна, можна було милуватися газоном, тiтка Мерi Марiя, напевне, сидiла рiвно… тiтка Мерi Марiя нiколи не дозволяла собi «розвалитися» пiд сосною.

Гiлберт «розлiгся» на диванi, намагаючись забути, що того дня його пацiент помер вiд пневмонii. Маленька Рiлла намагалася з’iсти свiй рожевий кулачок, навiть Креветка чухала маленькими лапками грудку, наважуючись замурчати на волохатому килимку, попри незадоволення тiтки Мерi Марii.