Енн з Інглсайду

Вiн провiв тут весь полудень, прошмигнув на кухню й взяв найкращу алюмiнiеву каструлю, щоб зробити собi шолом. Казав, що вони грають у солдатiв. Вони зробили човни з дахового покриття й до нитки змокли, пливучи на ньому струмком. А тодi цiлiсiньку годину стрибали, як жаби у дворi, i кричали, мов недорiзанi. Жаби! То й не дивно, що маленький Джем так втомився й зараз зовсiм на себе не схожий. Вiн найчемнiша дитинка, яка тiльки жила на цьому свiтi, якщо вiн не одягнений у лахмiття, навiть не сумнiвайтеся!

Тiтка Мерi Марiя не огризалася у вiдповiдь.

Вона нiколи не говорила до Сьюзан Бейкер за столом, таким чином висловлюючи незадоволення, що Сьюзан взагалi дозволяють сидiти «з родиною».

Енн та Сьюзан вияснили все ще до того, як до них завiтала погостювати тiтка Мерi Марiя. Сьюзан «знала свое мiсце» й нiколи не сiдала за стiл з сiм’ею, якщо в Інглсайдi були гостi.

– Але тiтка Мерi Марiя – це не гiсть, – вiдповiла Енн. – Вона член нашоi родини… як i ти, Сьюзан.

Врештi-решт Сьюзан здалася, тихенько радiючи, що Мерi Марiя Блайт побачить – вона не просто наймана робiтниця.

Сьюзан нiколи не бачилася з тiткою Мерi Марiею, але племiнниця Сьюзан, донька сестри Матiльди, працювала на неi в Шарлоттаунi й розповiла про неi Сьюзан.

– Я не збираюся вдавати перед тобою, Сьюзан, що дуже рада перспективi вiзиту тiтки Мерi Марii, особливо зараз, – чесно призналася Енн. – Але вона написала Гiлберту листа з проханням приiхати на кiлька тижнiв… а ти знаеш, як лiкар ставиться до таких речей…

– Вiн мае на це повне право, – вiдповiла вiрна Сьюзан.

 – А що ж робити чоловiковi, як не пiдтримувати своiх кровних родичiв? Але це лише на кiлька тижнiв… знаете, панi лiкарко, люба, не хочу Вас засмучувати… але невiстка моеi сестри Матильди приiхала до неi на кiлька тижнiв, а залишилася на двадцять рокiв.

– Не думаю, що нам варто боятися чогось такого, – усмiхнулася Енн. – У тiтки Мерi Марii красивий будиночок у Шарлоттаунi. Але для неi вiн завеликий i надто пустий. Їi мати померла два роки тому, знаеш… iй було вiсiмдесят п’ять, тiтка Мерi Марiя дуже добре до неi ставилася, а тепер дуже сумуе за нею.

Давай зробимо ii перебування тут максимально приемним.

– Я зроблю все, що вiд мене залежить, панi лiкарко, люба. Звичайно, ми повиннi викласти ще одну дошку на стiл, але пiсля усього сказаного й зробленого краще стiл зробити довшим, анiж скорочувати його.

– Не потрiбно ставити квiти на стiл, Сьюзан, наскiльки я знаю, у неi вiд них задуха.