Енн з Лопотливих Тополь

– Не сьогоднi, – серйозно вiдповiла вона. – Сьогоднi вечiр, щоб бути Беттi, бо сьогоднi менi подобаеться усе на свiтi. Минулого вечора я була Елiзабет, а завтра я, мабуть, стану Бет. Усе залежить вiд настрою.

Ось тобi й дотик спорiдненоi душi. Я вмить вiдгукнулася на нього.

– Ой, як же приемно мати iм’я, яке можна так легко мiняти, й вiдчувати, що хай там як, а воно твое власне.

Крихiтка Елiзабет кивнула.

– Я можу придумати з нього море iмен. І Елсi, i Беттi, й Бесс, i Елiза, i Лiсбет, i Бет… тiльки не Лiззi.

– А хто б почувався? – спитала я.

– Ви думаете, що це по-дурному, панно Ширлi? Бо так вважають Бабуся й ‘‘Прислуга’’.

– Зовсiм не по-дурному… дуже розумно й дуже гарно придумано.

Крихiтка Елiзабет округлила на мене очi, глянувши поверх своеi склянки. Я вiдчула, що зараз мене оцiнюють на якихось таемничих вагах душi, й одразу ж зрозумiла, що, на щастя, мене не забракували. Бо Крихiтка Елiзабет попросила мене про одну послугу… а Крихiтка Елiзабет не просить про послуги в тих, хто iй не подобаеться.

– Можна, щоб ви пiдняли кота й дозволили менi його погладити? – боязко спитала вона.

Порошинка лащився менi до нiг. Я його пiдняла, Крихiтка Елiзабет простягнула ручку i з захватом погладила його по головi.

– Я бiльше люблю кошенят, анiж немовлят, – сказала вона, поглядаючи на мене з химерним виразом малоi бунтарки, так наче знала: це мене вразить, але я за всяку цiну повинна почути правду.

– Думаю, ти нiколи не займалася немовлятами, тому й не знаеш, якi вони милi, – усмiхнулася я.

Елiзабет заперечно похитала головою.

– Нi, Бабуся не любить котiв. А ‘‘Прислуга’’ iх ненавидить. ‘‘Прислуги’’ сьогоднi немае вдома, тому я змогла вийти по молоко. Я люблю виходити по молоко, бо Ребекка Дью дуже приемна жiнка.

– Ти б хотiла, щоб сьогоднi принесла молоко саме вона? – засмiялася я.

Елiзабет похитала головою.

– Нi. Ви теж дуже приемна. Я завжди хотiла з вами познайомитися, але боялася, що це могло б статися пiсля того, як настане Завтра.

Ми стояли пiд будинком й балакали, а я, поки Елiзабет елегантно попивала молоко, дiзналася про Завтра геть усе. ‘‘Прислуга’’ iй сказала, що Завтра нiколи не настане, та Елiзабет тямить свое. Завтра колись прийде. Одного прекрасного ранку вона просто прокинеться й виявить, що настало Завтра. Не Сьогоднi, а саме Завтра. А тодi дещо станеться… дещо прекрасне.