Енн з Лопотливих Тополь

І нiхто не зiзнався чи не хотiв зiзнатися, хто з учнiв на наступний день пiдклав коробку, звiдки вистрибнув павук, коли я ii вiдкрила. Проте всi Прингли школи заходилися з реготу, побачивши мiй вираз обличчя. Думаю, я дiйсно виглядала дико перестрашеною.

Джен Прингл щоразу спiзнюеться на пiв уроку, завжди з якоюсь бездоганною вiдмовкою, яку вона ввiчливо промовляе нахабно скривленими вустами. На уроцi вона передае записки просто в мене пiд носом. Сьогоднi в кишенi свого пальта я знайшла почищену цибулину. Я б мала зачинити те дiвчисько в комiрчинi й тримати на хлiбi й водi доти, доки воно не навчиться поводитися.

Найновiша халепа – власна карикатура, яку я одного ранку застала на дошцi… виконана бiлою крейдою, iз багряним волоссям. Кожен включно з Джен заперечував свою причетнiсть, та я знаю: Джен – едина в класi, хто вмiе малювати. Художниця постаралася. Нiс… а ти ж знаеш, вiн завжди був моею найбiльшою окрасою й гордiстю… вийшов згорбленим, а рот – як у в’iдливоi староi дiвки, що тридцять рокiв провчила цiлу школу Принглiв.

І все ж то була я. Тiеi ночi я прокинулася о третiй, мордуючись згадкою про нього. Правда, дивно, що думка, що гризе людину вночi, зрiдка виявляеться чимось поганим? Всього-на-всього образливим.

Про мене всяке кажуть. Звинувачують у тому, що я занизила оцiнку Геттi Прингл лише тому, що вона з Принглiв. Що я ‘‘смiюся з дiтей, коли вони помиляються’’. (Я дiйсно реготала, коли Фред Прингл сказав, що центурiони так називалися через те, що жили сто рокiв.

Ну не могла я стриматися.)

За словами Джеймса Прингла ‘‘у школi вiдсутня дисциплiна… навiть натяк на неi’’. А ще зараз гуляе чутка, начебто я – знайда.

Ворожiсть клану починае виходити за межi шкiльного життя. В освiтньому й соцiальному планi Саммерсайд, схоже, перебувае пiд п’ятою Принглiв. Недарма iх звуть ‘‘Королiвською родиною’’. Минулоi п’ятницi мене не запросили на прогулянку в компанii Елiс Прингл. А коли дружина Френка Прингла влаштувала благодiйне чаювання на потреби церкви (за словами Ребекка Дью, цi ледi без сумнiву ‘‘збудують’’ новий шпиль), я виявилася единою прихожанкою пресвiтерiанськоi церкви, яку туди не запросили.

До мене дiйшли чутки, що дружина священника (сама нетутешня) запропонувала взяти мене спiвати в церквi, проте iй дали зрозумiти, що в такому випадку всi як один Прингли кинуть хор. А така мiзерна кiлькiсть спiвакiв, що залишилася б, просто б не справилася.

Звiсно, проблеми з учнями виникають i в решти вчителiв.