Хтось сказав Мяу? Книга 1

Тетянка спочатку навiть не зрозумiла, що тримае кiшка. Папа сказав:

– Так, наша Шуня кошенят привела!

– Тату, тату, а звiдки вона iх привела? – здивувалася дочка.

– Народила кошенят i ховала iх два тижнi, не показувала, а зараз вони змiцнiли, вона нам принесла подаруночок! – пояснила бабуся.

Тетянка була несказанно рада новим кошенятам. Маленькi кошенята намагалися сховатися на животику у кiшки, тикали своi мордочки в м'яку шерсть матерi.

Шуня наша була триколiрною кiшкою з бiлою грудкою i красивими чорними i рудими розливами по спинцi, лапкам i хвостику.

– Яка красива кiшечка! – захоплювалася Тетянка. – Яка маленька, яка пухнаста! Я назву ii Красунка.

– А котика? – запитав тато.

– Котика не знаю, якийсь вiн страшненький.

– Нiчого, – сказала бабуся, – виросте – буде красень, ось побачиш.

Бабуся принесла коробку з-пiд взуття, поклала туди м'яку ганчiрку i переклала в коробку кошенят.

– Вiдпочивай, Шуню, – сказала бабуся, – пiду, зварю тобi кашi. А вам пирогiв напечу, ось тiльки тiсто поставлю.

– Ура, ура, – зрадiв тато, – скучив я за твоiми пирогами!

* * *

Шуню з кошенятами залишили в спокоi. Тетянка дуже скучила за татом i не вiдходила вiд нього. Вона подавала татовi цвяхи, коли вiн ремонтував паркан, потiм вони разом збирали полуницю на грядцi, а ввечерi Тетянка зголосилася пiти з татом на рибалку.

У тата було кiлька днiв вiдпустки, тому вiн не поiхав, як зазвичай, у недiлю, а затримався погостювати на тиждень та заодно допомогти бабусi по господарству.

Днi йшли один за другим. Кошенята пiдростали кожного дня. Тетянка iх постiйно провiдувала. Але бабуся сказала iх не носити по двору, а тiльки спостерiгати. Ох, як iй хотiлося обiйняти цi два пухнастих клубочка.

– Бабусю, ну можна iх хоч погладити? – просила онучка.

– Добре, погладь, – дозволяла бабуся.

– Бабусю, давай я наллю Шунi молока, – знову просила Тетянка.

– Налий, люба, тiльки трохи.

* * *

Хоча Тетянка також любила маленького кошеня, але йому здавалося, що Красунку дiвчинка любить бiльше. І до того ж iменi у нього до цих пiр не було.

– Чому я «страшненький»? – думав кошеня. – Чи не назве ж вона мене таким iм'ям. А бабуся обiцяла, що я буду гарний. Але коли? – сумував вiн.