Фауст

Повiр менi, для себе сам

Бог сотворив цей свiт як цiлiсть;

Вiн в вiчнiм свiтлi сяе там,

Нам дав лиш пiтьму, ну, а вам

І день i нiч послав як милiсть.

Ф а у с т

Коли ж я хочу!

М е ф i с т о ф е л ь

Це воно!

Але… тут е «але» одно.

Мистецтво довге, вiк короткий,

Ти б мусив знати це давно.

Нехай який-небудь поет солодкий,

У мрiях смiлий, у серцi кроткий,

Для тебе аж у хмари зайде,

Найкращi якостi там найде;

Ти будеш смiливий, як лев,

І, як сайгак, прудкий,

Як пiвдня син, яркий, палкий,

Як сiверяк, крiпкий.

І будеш ти зразком лицарства

І водночас верхом лукавства,

Зумiеш пристрастю палати

І розраховано кохати.

Таку прояву високосну

Знач? я знаком мiкрокосму.

Ф а у с т

Хто ж я такий, що досягти

Я мрii людськости не можу,

Якою душу я тривожу?

М е ф i с т о ф е л ь

Кiнець кiнцем, ти – тiльки ти.

З мiльйонiв кучерiв дiстань собi перуки,

На височеннii зопнися закаблуки,

Але й тодi ти будеш – ти.

Ф а у с т

Не радуе мене тих знань скарбниця,

Що я збирав на протязi рокiв…

Я нiби й рiс – а добре придивиться,

То духом я нi крихти не змiцнiв;

Не став я нi на волос вищий,

До безконечного не ближчий.

М е ф i с т о ф е л ь

Мiй друже, дивишся на речi

Ти якось надто по-старечи;

Нi, треба дiяти не так,

Поки в життi ми чуем смак.

Кат знае! Руки, ноги маеш,

І голова, i зад – все е…

А те, чим вiльно користаеш,

То, може, скажеш, не твое?

Шестiрку коней я впряжу,

Коли купити iх до змоги,

І, хоч людина, а бiжу,

Як звiр двадцятьчотириногий!

Мерщiй покиньмо всi думки

І в свiт пориньмо навпрямки!

Хто в мудрощi химернii заходить,

Той мов осел, невдаха-довговух,

Якого пустирем мара по колу водить,

Коли кругом хвилюе пишний луг.

Ф а у с т

З чого ж ми почнемо?

М е ф i с т о ф е л ь

Мерщiй вiдцiль бiжiм!

Та це ж катiвня, а не дiм!

Себе ти тут даремно душиш

І хлопчакiв нещасних сушиш;

Нехай сусiда цим живе,

Товче, як знае, воду в ступi…

Чи тим малим ти скажеш щось нове?

Вони для того надто глупi.

Ось чуеш, вже один iде!

Ф а у с т

Я не прийматиму нiкого.

М е ф i с т о ф е л ь

Та бiдний хлопець довго жде,

Невже ж i пiде без нiчого?

Стривай, цей плащ i шапочка оця

Менi якраз, здаеться, до лиця.

(Перевдягаеться).