Фауст

Ф а у с т

Навiщо ця формальнiсть дрiб'язкова?

Не знаеш ти, що ми додержуемо слова?

Тобi не вистачить хiба,

Що слово дам несхибне, поки вiку?

Весь свiт тече, хисткий без мiри i без лiку,

Мене ж затримае клятьба?

Хоч, може, це й химера все —

Але душа ii приймае.

Блаженний той, хто вiрнiсть в серцi мае,

Вiн без жалю все в жертву iй несе.

А звiй пергамену, i пiдпис, i печатка

Лякае всiх, як хижий василiск;

Там слово мертве од початку,

Там владу мають шкура й вiск.

Скажи ж менi, що треба взяти:

Мiдь? Мармур? Шкуру? Папiрець?

Рiзець, перо чи олiвець?

Як бачиш, вибiр пребагатий!

М е ф i с т о ф е л ь

Уже засипав, як з лоток…

Навiщо стiльки тоi мови?

Бери абиякий листок,

А пiдписатися – вточи краплину крови.

Ф а у с т

Ну що ж, i цей зроблю я крок,

Коли вже в вас такi умови.

М е ф i с т о ф е л ь

Кров, бачиш, своерiдний сiк.

Ф а у с т

Не бiйсь, що я угоду цю порушу:

Мою нестримно поривае душу

До того, що тобi прирiк.

Даремно я себе дурив:

Не бiльш од тебе я заважив.

Великий дух мене зневажив,

До тайн природи вхiд закрив.

Тепер порвалась нитка мислi,

Науки стали менi ненависнi.

Тепер у вирi чуттевих втiх

Я пристрасти пломiнь заспокою,

За чарiвною пеленою

Набачусь див i чуд усiх.

Риньмося смiло в часу прибiй,

В потiк випадкiв i подiй,

Нехай i смiх, i плач,

І щастя, й бiль невдач

Перехлюпуються, як хвилi рiк:

Лиш в русi проявить себе чоловiк.

М е ф i с т о ф е л ь

В нас не питай, де мiра й край:

Всього досхочу, до жадоби.

Бери, хапай, що до вподоби,

І на здоров'я поживай.

Лиш не губись, держися смiло.

Ф а у с т

Та зрозумiй, не в насолодах дiло.

В стражданнях радощi вiдчути я готов,

Утiху – в розпачi, в ненавистi – любов.

Мiй дух звiльнивсь уже од пут науки,

Чутк?м зробивсь до будь-якого болю,

Вмiстить в собi всi радощi i муки,

Все те, що людству випало на долю.

І глиб, i вись – все духом охоплю я,

І втiху, й бiль – все в серце уберу я,

Щоб всiм еством своiм з еством вселюдським злитись

І разом з ним у безвiсть провалитись.

М е ф i с т о ф е л ь

І я жую вже ряд тисячолiть

Той шмат черствий, мiй друже милий!

Нiхто з людей, з колиски й до могили,

Староi закваски нiяк не мiг стравить.