Я (Романтика)

Анарх вийняв коробку й недбало кинув ii до метранпажа. Той пiдвiв здивовано брови, але нiчого не сказав i запалив цигарку.

– А що це у вас лежить? – спитав Карно, показуючи на анарховi колiна.

Анарх здригнув i iнстинктово схопився за кишеню.

– Ви про що? – вирвалось йому тихе запитання.

Метранпаж засмiявся.

– Як я вас налякав яблуками!.. Я кажу про он той листочок… Бачите?.. Ага, от-от? Я кажу – з якого це дерева. З мене недавно смiялися, що я не вiдрiзню кленового листя вiд дубового… Ви як, вiдрiзняете?

– Нi! – в’яло промовив анарх i подивився: де ж дiдок?

Але дiдок сидiв позад його й тихо хiхiкав.

– Хе… хе… Тавонароля!

– А я от тепер уже вiдрiзняю, – сказав Карно, – це дуже легко. Хочете, научу?.. От подайте менi цей листочок… Ну, подайте ж! Ну, чого ж ви сидите?.. Ну, скорiш.

– Будь ласка, не мiшайте менi вiдпочивати! – рiзко кинув анарх, i тут же почув свiй голос чужим i порожнiм.

– Хе… хе… Тавонароля, – знову захiхiкав дiдок.

– Який ви запальчастий, – саркастично всмiхнувся Карно й витягнув свое гостреньке обличчя. – І потiм: чому ви так грубо говорите зi мною? Це, здаеться, не перший раз?

– Так! Не перший раз! – рiзко кинув анарх.

– Я розумiю, що не перший раз! – сказав метранпаж i пiдвiв брову. – Але ви все-таки не хвилюйтесь! Ще встигнете вiдпочити. На те есть мертва лежанка… Хiба забули про неi?

– Хi… хi… Тавонароля, – ще раз захiхiкав дiдок.

– Забув! – рiзко шпурнув анарх i взявся за голову: йому прийшла мисль, що це – сон.

Дурень, що ввесь час безглуздо дивився на конфектну обгортку, раптом пiдвiвся i, вибрикуючи, мов молоде теля, з гиком побiг до коней.

– Ну, добре, – гаркаво сказав Карно й витягнув свое гостреньке обличчя. – Гнiваетесь – значить, не треба!

Але анарховi в цю хвилину несподiвано прийшло на думку самому кинути запитання.

– А скажiть менi, – сказав вiн, i йому йокнуло в грудях. – Ви справдi думаете, що я боюся вас?

Карно не здивувався, нiби давно вже чекав на це запитання.

– Так! думаю!

– А чому ви й досi менi нiчого про це не сказали?

– Я бачу, що я не помилився, – засмiявся Карно. – Знаете, менi смiшно: така махина, а боiтесь такоi маленькоi людини. Менi, бачите, здалося, що ви – гiстерик.