Я (Романтика)

Коли хочете, тепер мене мучае не стiльки мiщанська навала, скiльки свiдомiсть того, що я i зайвий, i шкiдливий чоловiк. Ранiш, в iншi столiття, були зайвi люди, а тепер цi зайвi не тiльки зайвi, але й шкiдливi. Я бачив колись, як убивали старого, глухого, нiкому не потрiбного. І – повiрте менi – коли добивали цього собаку, вiн таки вхитрився когось укусити за руку. Так i з нами. Ми – останнi з могiкан, остання фаланга зайвих людей. І, передчуваючи свою остаточну загибель, ми теж норовимо вкусити когось за руку.

– Почекайте, – зробила здивованi очi сестра Катря. – Що ж тодi, по-вашому, революцiя?

– По-моему? По-моему – романтика, а справдi – штайнахiвське «омоложенiе». Теж приблизно – i всяка вiйна, хоч це застарiлий спосiб вентиляцii. Хiба ви не чули, що розумнi люди, до яких належать так званi франк-масони, над цим спецiально й працюють, саме: вентилюють землю побоiщами. Для того ж, щоб краще можна було нацькувати одну державу на другу, до цiеi прекрасноi чоловiколюбноi громади належали й належать воротили всiх великих держав.

Наприклад: щоб розпочати вiйну, припустiм, мiж Нiмеччиною i Францiею, треба було тiльки найти зачiпку. Що ж до розв’язання цiеi справи, то вона давно вже була розв’язана за дружньою чашкою кави в масонськiй льожi воротилами цих держав. Це називаеться провентилювати трохи землю.

– Невже це правда? – подивилася перелякано сестра Катря своiми безцвiтними очима й знову взялася за чорненький бантик.

– Не лякайтесь.

Звичайно, це просто базарна вигадка. Я хочу сказати тiльки одно: ми не тiльки зайвi люди, але й шкiдливi.

Сестра Катря задумалась. Непокiрнi кучеряшки раз-у-раз налазили iй на очi, i вона iх одкидала нервовими рухами… Росли тiнi. Над командною висотою низько проходило сонце. Зрiдка з города долiтали неяснi гудки… Сьогоднi (як i завше в недiлю) одну лежанку було одмiнено, а тому й хорi порозходилися за межi санаторiйноi зони.

– Нi, все-таки скажiть менi: ви серйозно говорили? – спитала, прокидаючись вiд задуми сестра Катря.

Йому стало шкода дiвчини, i вiн сказав:

– Нi! То я, звичайно, жартував.

– Цiкаво: ви навiть умiете жартувати? – зареготала за бильцем Майя i вискочила з виноградного куща.

Майя так тихо пiдiйшла до веранди, що анарх i сестра Катря, почувши ii, здригнули.

– Пiдслухувати, кажуть, некрасиво! – кинув анарх.

– А ви вiдкiля це знаете? – Майя, прищуливши очi, зiйшла на веранду.