Процес. Америка

не помiтив iх? Як вiн, напевне, переймався iнспектором i вартою, що навiть не пiзнав цих молодикiв! Незграбного Рабенштайнера, що все вимахував руками, бiлявого Кюлiха з запалими очима i Камiнера, чие обличчя внаслiдок хронiчного скорочення м’язiв завжди сяяло нестерпною посмiшкою.

– Доброго ранку! – привiтався перегодом К., простягаючи руку шанобливо схиленим молодикам. – Я навiть не впiзнав вас. Що ж, ходiмо тепер на роботу?

Хлопцi, смiючись, кивнули головами й запопадливо, немов тiльки й чекали митi, коли К.

згадае про залишений у своiй кiмнатi капелюх, усiм гуртом, виявивши саме цим свою збентеженiсть, побiгли по капелюха. К. спокiйно стояв i дивився на них крiзь двое розчинених настiж дверей, останнiм, звичайно, плентався незворушний Рабенштайнер, що лише вдавав якийсь елегантний клус. Камiнер принiс капелюха, i К. мусив, як, зрештою, не раз доводилось i в банку, зауважити, що Камiнер смiеться без причини, вiн узагалi завжди смiеться без усякоi причини. В передпокоi фрау Грубах, що мов i не чула за собою жодноi провини, вiдчинила всьому товариству квартирнi дверi, i К. , як не раз i давнiше, подивився на пояс ii фартуха, що без усякоi потреби глибоко врiзався в ii опасисте тiло. На вулицi, поглянувши на годинника, К. надумав найняти автомобiль, щоб не збiльшувати даремно вже й так пiвгодинне запiзнення. Камiнер вибiг на рiг, щоб узяти машину, службовцi, що залишились бiля К., вочевидь намагалися розважити його, аж тут Кюлiх зненацька показав пальцем на дверi будинку навпроти, там щойно показався той гевал з русявою гострою борiдкою, попервах трохи збентежившись, що тепер йому довелося показатись в усiй своiй величi; вiн позадкував i сперся на стiну. Старi ще спускалися сходами. К. розсердився, що Кюлiх звернув його увагу на чоловiка, якого вiн уже бачив перед тим i навiть чекав на нього. «Не дивiться на нього!» – гукнув вiн, навiть не помiчаючи, що таким тоном не годилося б розмовляти з дорослим i самостiйним чоловiком. А проте пояснень не знадобилось, якраз нагодився автомобiль, усi сiли й поiхали. В машинi К. пригадав, що не бачив, як вийшли з будинку iнспектор та вартовi, iнспектор приховав вiд нього трьох банкiвських службовцiв, а тепер уже вони приховали iнспектора. Незворушнiсть службовцiв нi про що тут не свiдчила, i К. подумав, що йому самому треба до всього докладно придивитись. Вiн майже несамохiть обернувсь i нахилився, зазираючи в задню шибку, аби, якщо е змога, таки побачити, куди подiлись iнспектор та вартовi.