Процес. Америка

 – Тож нам треба примиритись i закрити справу? Нi, такого не станеться нiзащо! Бо iнакше чого б я вам одразу не сказав, що вам можна сумнiватись? Ну, скажiть менi? Ви просто заарештованi, бiльш нiчого. Я вам сповiстив про це, заарештував вас i побачив, як ви сприйняли цей арешт. Тож на сьогоднi досить i нам уже можна попрощатися, щоправда, ненадовго. Ви, напевне, захочете тепер пiти до банку?

– До банку? – здивувався K. – А я гадав, що я заарештований. – К. тепер навмисне суперечив, бо, хоч йому й не потисли руки, почувався, надто вiдколи пiдвiвся iнспектор, дедалi незалежнiшим вiд усiх тих людей.

– Ось воно що, – протяг iнспектор, уже пiдiйшовши до дверей, – ви не зрозумiли мене. Ви, звiсно, заарештованi, але арешт не повинен заважати вам виконувати службовi обов’язки.

– Ну, такий арешт – не така вже й погана рiч, – мовив К. i пiдступив до iнспектора.

– А я iнакше й не думав, – вiдказав той.

– Тепер, здаеться, менi вже й не треба повiдомляти про арешт, – сказав К., пiдступаючи ще ближче. Але пiдступили й решта людей, i тепер усi зiбралися на невеличкому тiсному клаптику бiля дверей.

– Це був мiй обов’язок, – мовив iнспектор.

– Дурний обов’язок, – не поступався К.

– Можливо, – вiдповiв iнспектор, – але на такi балачки ми тiльки марнуемо час. Я зрозумiв, нiби ви хочете йти до банку. Оскiльки ви прискiпуетесь до кожного слова, я додам: я вас аж нiяк не силую йти до банку, я лише припустив, що ви хочете йти до банку. А щоб полегшити вам цей крок i зробити ваше прибуття до банку якомога непомiтнiшим, я тримав тут для вас цих трьох добродiiв, ваших колег.

– Як? – закричав К., здивовано придивляючись до тих трьох. Тi невиразнi, недокрiвнi молодики, яких вiн завжди пам’ятав лише як групу на фотографiях, справдi працювали в його банку, але це не колеги, називати iх так було б занадто, i саме це слово виказувало прогалину в iнспекторовiй усеобiзнаностi; але, хай там як, вони таки обiймали якiсь дрiбнi банкiвськi посади. Як це К.