Вальдшнепи

Зворушлива самовiдданiсть мойого героя досягае в цi хвилини апогею. І хочеться перед такою самовiдданiстю посхиляти всi республiканськi прапори i з почуттям задоволення промовити:

– Іване Івановичу! Воiстину ви – зразкова людина нашоi безпримiрноi епохи, i ваше iм’я, очевидно, буде фiгурувати в пантеонi «Червоних дощок».

Бо й справдi: хто ще так акуратно вносить членськi внески, як мiй герой? Правда, вони не перевищують щось 2 процентiв його заробiтку, але справа ж не в якостi, а в кiлькостi. А кiлькiсть тут воiстину солiдна: вiн i член «Друга дiтей», i член «Повiтрофльоти» та «Доброхема», вiн член якогось клюбу мало не полiткаторжан (ще б пак: хiба це не мойого героя хотiли колись вислати – при старому режимi – iз одноi губернii в другу?), вiн i член профспiлки, вiн… i т.

 д. i т. п. Словом, в цьому сенсi Іван Іванович, очевидно, не мае собi рiвних.

Але мало того: вiн навiть Марфу Галактiонiвну загiтував на таке широке членство i, головне, на таку безкорисливiсть, коли нiкому не вiдомо маленького геройства серед бурхливих подiй нашого, як думае товариш Жан, заздалегiдь i з обуренням вiдкидаючи ганебне мiщанство, «з голови до п’ят революцiйного города».

– Тек-с! – говорить, нарештi, зiдхаючи, Іван Іванович i сiдае на канапу. – Коли хочеш, я буквально не розумiю!

– Чого ти, Жане, не розумiеш? – питае Марфа Галактiонiвна.

– Та взагалi… З приводу, знаеш, будування соцiалiзму.

Товаришка Галакта насторожуеться. Вона пiдходить до чоловiка i нiжно обiймае його.

– Невже i ти вже почав сумнiватися? – говорить вона таемничим голосом i попередливо заглядае в другу кiмнату: чи не зайшов хто?

– Що ти кажеш, голубонько! – нервово махае рукою мiй герой: – За кого ти приймаеш мене? Я просто… не розумiю цих… як би iх назвати… бузотерiв! Ну, словом, наших супротивникiв.

Чого iм треба? Чого вони хочуть вiд нас? Ну, скажiмо, так: диктатура пролетарiату есть? Єсть! Власть у наших руках? У наших! Фабрики i заводи нацiоналiзовано? Нацiоналiзовано! Червону армiю органiзовано? Органiзовано! Комiнтерн есть? Єсть! Профiнтерн есть? Єсть!. .

Іван Іванович на момент зупиняеться, виймае з кишенi бiлоснiжну хустку i протирае нею своi роговi окуляри.

– Але вiзьми далi! – каже вiн. – Загальне навчання провадиться? Провадиться! До соцiялiзму посуваемось? Посуваемось! Комсомол есть? Єсть! Пiонери есть? Єсть!.. Чого ж iм iще треба?.. Буквально нiчого не розумiю!

Марфа Галактiонiвна поправляе декольте i хитренько примружуе своi розумнi очi.