Вальдшнепи

– Нi, почекайте! Я ще не скiнчила. – Аглая грубо взяла за руку Ганну й посадила ii. – Так от. Що ж менi робити? Ви розумiете – мене вiд природи покликано до кипучоi дiяльности, i я хочу творити життя. Не так, як його творите ви, Ганно, i не так, як ти, Дмитрiй Карамазов (вона знову випила келих горiлки), а так, як ii творили хоробрi протягом тисячi рокiв… Ви, звичайно, скажете, що я проповiдую iдеологiю новоi буржуазii – хай буде по-вашому. Але й буде по-моему, бо ми – я й тисячi Аглай у спiдницях та штанях – не можемо далi жити без повiтря.

– Вам, мабуть, дуже душно! – раптом зiронiзувала Ганна.

– Parbleu, j’etouffe. Je vous prie de baisser la glace, pour nous donner un peu d’air[12 - – О, Господи, я задихаюся. Вiдчинiть, будь ласка, вiкно, щоб було трохи повiтря (фр.).].

– Я вам уже говорила, що я погано розумiю французьку мову.

– Вона говорить, – зi злiстю сказала тьотя Клава, що вона задихаеться i просить вас вiдчинити вiкно.

– А, це зовсiм iнша справа, – знову зiронiзувала Ганна.

Карамазов раптом зiрвався з мiсця i пiдiйшов до дружини.

– Ти, Ганно, очевидно, хочеш, додому? – рiзко сказав вiн. – Так я можу провести тебе.

– Я зовсiм не п’яна й тепер уже додому не збираюсь, – спокiйно промовила Ганна.

– Так я збираюсь! – кинув Карамазов. – Ходiм!

Тьотя Клава й Вовчик теж пiдвелись. Пiдвелася й Аглая.

– Я передчувала, що з цiеi зустрiчi нiчого гарного не вийде, – сказала тьотя Клава.

– А що ж мусiло вийти? – наiвно спитав лiнгвiст.

Дама легенько посiпала його за нiс i подала свою руку для поцiлунку. Вона нарештi заспокоiлась i сказала йому, щоб вiн завтра приходив до них iз Карамазовим: мовляв, чому ж не проiхатись у город К. на кiлька годин. Словом, треба ще познайомитись iз К. Поiздка, мабуть, буде цiкава, бо година прекрасна й потiм на пароплавi можна набратися нових вражiнь. Товариш Вовчик погодився. Тодi тьотя Клава взяла пiд руку Карамазова i зробила i йому таку ж пропозицiю.

Дмитрiй теж погодився i, скинувши на плече тьотi Клавину парасольку, пропустив уперед Аглаю й Ганну: i та i друга цiлу дорогу йшли мовчки.

– А все-таки весело жити «на етом свете, господа», – сказала Аглая. – Це здаеться твоi, Дiмi, слова?

Карамазов мовчав. Вiн замислився. Вiн думав про те, про що недавно говорила Аглая, i мислi йому наздоганяли одна одну. Вiн i справдi стикнувся з цiкавою дiвчиною.