Вальдшнепи

– Про це я вже подумав. Годинi о восьмiй ми сядемо в каюк, заберемо iз собою що треба й поiдемо на Зелену Косу. Там можна буде навiть огнище розвести.

На Зелену Косу? Прекрасно. Як це вiн про неi не подумав? Це ж такий затишний куточок, що кращого й не треба. Там навiть можна буде й заночувати… саме в копицях сiна.

– Ти добре придумав, – сказав Карамазов. – Яз охотою пiдтримую тебе.

Товариш Вовчик ще раз вiд задоволення крякнув i змовк: вони вже були бiля фльоберiвських дам.

– Що ви там секретничаете? – спитала тьотя Клава, коли каюк легко сiв на пiсок пляжу.

– Це я кажу Вовчиковi, – знайшовся Дмитрiй, – що пора вже вас познайомити з моею дружиною.

– Ти це серйозно говориш? – спитала Аглая, примружуючи очi.

– Цiлком серйозно… i ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловiком тьотi Клави.

Аглая поспiшила погодитись. Бiльше того: вона гадае, що треба це зробити сьогоднi увечерi.

– Тiльки не сьогоднi, – кинув товариш Вовчик i поiнформував дам про свiй плян щодо випивки.

Дами плян прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитись iз Ганною.

– Чому це «перш за все»? – незадоволено спитав Дмитрiй. – На цю iсторiю ще буде час.

– Але й на випивку буде час, – уперто сказала Аглая.

Вона так рiшуче стояла на своему, що за кiлька хвилин Вовчик уже виходив iз себе. Тодi дами несподiвано почали вдягатись i демонстративно покинули пляж.

– І на чорта тобi треба було говорити про це знайомство? – незадоволено сказав лiнгвiст.

Але Карамазов i сам проклинав себе за необачнiсть. У всякому разi, друзi вже знали Аглаю i зрозумiли, що нiякоi вечiрки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять цю капризну й уперту дiвчину.

VI

Звести Аглаю з Ганною вдалось тiльки на четвертий день пiсля розмови на рiчному пляжi. Це трапилось увечерi бiля хвiртки, саме на тому мiсцi, вiдкiля фльоберiвськi дами починали чергову гулянку зi своiми кавалерами. Зустрiч була холодна, i це особливо вiдчула Ганна.

– Чого це ви так цураетесь громади? – спитала Аглая, беручи пiд руку дружину Карамазова.

– Вiдкiля це ви взяли? – У свою чергу пiдвела брови Ганна.

– От тобi й маеш! Скiльки вже часу живемо тут, а вас жодного разу не бачили на вулицi. Хiба це не замкнутiсть?

– Ганна страшенна iндивiдуалiстка, – пожартував товариш Вовчик.

Тьотя Клава нi з того нi з сього засмiялась дрiбненьким i негарним смiшком.

– А я от думаю, що тут зовсiм iнша причина, – сказала Аглая.