Вальдшнепи

Коли вони перерiзали провiнцiяльний ринок i увiйшли в коло пiвнавiсних огникiв, Аглая запевняла Дмитрiя, що тут iй пахне Фльобером i навiть старофранцузьким життям… Карамазов, звичайно, знае поета Вiйона. І потiм вiн не може не любити гоголiвську фантастику. Аглая певна, що можна генiяльно стилiзувати нашу сучаснiсть.

Дмитрiй говорив щось невпопад. Тодi Аглая поклала на його рот свою запашну долоню i сказала:

– Який ти чудак, Дiмi! Справжнiй провiнцiял!

– Ти вже з Дмитрiем на «ти»? – повертаючись, кинула тьотя Клава.

 – З тебе, Аго, вийшов би прекрасний кавалерист.

Тьотя Клава так дзвiнко зареготала, що провiнцiяльна парочка (здаеться, колишнiй столоначальник i пристаркувата дочка мiсцевого кавалера червоного прапора), що йшла iм назустрiч, поспiшно одлетiла вбiк i дала дорогу веселiй компанii.

Тодi почав реготати й товариш Вовчик. Вiн так безумно розреготався, що мусiв кинути руку дами, сiсти на землю й зупинити компанiю. Коли ж його стали допитувати, в чому справа, вiн тiльки й мiг вимовити: «провiнцiял».

– Ну… добре! Ну… провiнцiял!.. але де ж тут сiль?

Тодi, нарештi, товариш Вовчик сказав, що для Карамазова це – найобразливiше слово, i що вiн i уявити не може, яке обурення викликало воно в грудях його ущiпливого друга.

– І зовсiм нiчого нема тут смiшного! – рiзко шпурнула Аглая i взяла Дмитрiя пiд руку.

Тьотя Клава теж найшла, що смiшного тут дуже мало й найшла навiть потрiбним (очевидно, на правах тьотi) прочитати лiнгвiстовi невеличку нотацiю. Вовчика, як i треба було чекати, страшенно збентежив такий несподiваний фiнал i вiн хотiв навiть прохати пробачення за свою некоректнiсть.

Тодi тьотя Клава поправила йому краватку фамiльярним жестом, мiцно притиснулась до нього i зробила дистанцiю на три кроки.

– Ти, Дiмi, може й справдi образився на мене? – спитала Аглая.

– Нiчого подiбного! – всмiхнувся Карамазов. – Я тiльки не зрозумiв… тебе.

Вiн з якимось надзвичайним задоволенням сказав «тебе»: ця химерна дiвчина, що так скоро перейшла з ним на «ти» i якось враз заволодiла ним (коли правду говорити, вiн не жартуючи, а з глибоким хвилюванням сказав допiру Вовчиковi, що хоче зiйтися з Аглаею), – зовнiшнiстю своею вже остаточно покорила його.

Надто вже розумнi й страснi були цi мигдалевi очi, й надто вже привабливо коливались цi молодi груди, щоб вiн мiг прийняти ii як звичайну женщину. Сьогоднi навiть постало в нiм якесь неясне передчуття й солодкий бiль, i сьогоднi вiн хотiв би ходити з нею цiлу нiч.