Сонцем стань!

У кожного в руках тяжкий залiзний молот,

І голос сильний нам згори, як грiм, гримить:

«Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод

Не спинить вас!

Зносiть i труд, i спрагу, й голод,

Бо вам призначено скалу сесю розбить».

І всi ми, як один, пiдняли вгору руки,

І тисяч молотiв о камiнь загуло,

І в тисячнi боки розприскалися штуки

Та вiдривки скали; ми з силою розпуки

Раз по раз гримали о кам’яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,

Так нашi молоти гримiли раз у раз;

І п’ядь за п’ядею ми мiсця здобували;

Хоч не одного там калiчили тi скали,

Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.

І кожний з нас те знав, що слави нам не буде,

Нi пам’ятi в людей за сей кривавий труд,

Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди,

Як ми проб’ем ii та вирiвняем всюди,

Як нашi костi тут пiд нею зогниють.

Та слави людськоi зовсiм ми не бажали,

Бо не героi ми i не богатирi.

Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли

На себе пута. Ми рабами волi стали:

На шляху поступу ми лиш каменярi.

І всi ми вiрили, що своiми руками

Розiб’емо скалу, роздробимо гранiт,

Що кров’ю власною i власними кiстками

Твердий змуруемо гостинець i за нами

Прийде нове життя, добро нове у свiт.

І знали ми, що там далеко десь у свiтi,

Який ми кинули для працi, поту й пут,

За нами сльози ллють мами, жiнки i дiти,

Що други й недруги, гнiвнii та сердитi,

І нас, i намiр наш, i дiло те кленуть.

Ми знали се, i в нас не раз душа болiла,

І серце рвалося, i груди жаль стискав;

Та сльози, анi жаль, нi бiль пекучий тiла,

Анi прокляття нас не вiдтягли вiд дiла,

І молота нiхто iз рук не випускав.

Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай проклятi ми i свiтом позабутi!

Ми ломимо скалу, рiвняем правдi путi,

І щастя всiх прийде по наших аж кiстках.

1878 р.

Гiмн

(Замiсть пролога)

Вiчний революцiонер —

Дух, що тiло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю,

Вiн живе, вiн ще не вмер.

Нi попiвськii тортури,

Нi тюремнi царськi мури,

Анi вiйська муштрованi,

Нi гармати лаштованi,

Нi шпiонське ремесло

В грiб його ще не звело.

Вiн не вмер, вiн ще живе!

Хоч вiд тисяч лiт родився,

Та аж вчора розповився

І о власнiй силi йде.

І простуеться, мiцнiе,

І спiшить туди, де днiе;

Словом сильним, мов трубою

Мiлiони зве з собою, —

Мiлiони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.