Поштове відділення Лікаря Дуллітла. Бюро погоди

Бiля мису Стiвена було чимало скель i мiлин

Стояла темна нiч, чорна, немов смола, тож вiн узагалi не мiг нiчого розгледiти, особливо ж коли його очi були звикли до свiтла свiчки. Загадковий крик повторювався знову й знову, неначе це був зойк вiдчаю, що долинав з моря. Лiкар не мiг збагнути, що б це могло означати. Та дуже скоро йому здалося, що звук наближаеться. Тож, схопивши капелюха, вiн вибiг на веранду.

– Що таке? Що сталося? – загукав вiн у темряву над морем.

Вiдповiдi не отримав. Та скоро, з помахом крил, що мало не загасив свiчку, великий морський мартин опустився на перила плавучоi пошти поряд iз ним.

– Лiкарю, – задихано мовив мартин, – свiтло мису Стiвена не горить. Я не знаю, яка причина. Але ранiше воно нiколи не згасало. Ми використовуемо його як знак, де земля, коли лiтаемо в темрявi. Нiч зараз чорна, як чорнило. Боюся, якийсь корабель обов’язково врiжеться в мис. Тож я подумав, що краще прилетiти й сказати вам.

– Святi небеса! – скрикнув Лiкар. – Що ж там могло трапитися? Там живе доглядач маяка, який доглядае за вогнем.

– Не знаю, – вiдповiв мартин. – Я повертався з полювання на оселедцiв, вони зараз якраз пропливають трохи далi на пiвнiч, ви ж знаете. Й, очiкуючи побачити свiтло, збився з дороги й залетiв на декiлька миль далi на пiвдень. Коли ж зрозумiв, що помилився, то повернув назад i полетiв понад водою, тримаючись близько до берега. Так я прилетiв до мису Стiвена, але свiтла там не було. Було так же темно, як i скрiзь.

– Як далеко це звiдси? – запитав Джон Дулiттл.

– Ну, по сушi це буде двадцять п’ять миль до того мiсця, де стоiть маяк, – повiдомив мартин. – Проте по водi вийде тiльки близько дванадцяти, менi так здаеться.

– Гаразд, – Лiкар став поспiшно надягати пальто. – Почекай хвильку, доки я розбуджу Чап-Чап.

Лiкар побiг на кухню поштового вiддiлення й розбудив бiдолашну комендантку, яка мiцно спала бiля плити.

– Послухай, Чап-Чап, – проказав вiн, торсаючи ii. – Прокидайся! Свiтло мису Стiвена згасло!

– Щощетамтаке? – пробурмотiла Чап-Чап, розплющуючи своi соннi очi. – Якi-такi стiни згасли?

– Та нi, згас маяк на мисi Стiвена, – повторив Лiкар. – Щойно прилетiв мартин i повiдомив мене. Судноплавство в небезпецi. Кораблетрощi, ти ж розумiеш, i все решта. Прокидайся й приходь до тями заради Бога!

Нарештi бiдна Чап-Чап, повнiстю прочумавшись, зрозумiла, в чому рiч.