Камiнна душа

Чекав недовго, бо пiп, задравши одiянiе, уже перебрiдав Черемош, а перебрiвши, не пiшов нiде, лиш просто до тоi хати. Газда облазчиком-облазчиком прийшов верх своеi хати, зайшов у тiль, двома колами добре припер дверi, а сам, взявши третiй, улiз у хату вiкном.

І що там уже була за бесiда, не знати, а лиш егомость, прийшовши додому, впав на лiжко та так уже й не вставав, аж доки не прийшло епископське розпорядження про перенесення до другоi парафii, а нiм[1 - Поки.] така знайдеться – з чеканням при консисторii.

Таким чином очистилося мiсце в Криворiвнi для молодого о. Василiя. Вiн лише-лише вискочив з семiнарii – як тут дають самостiйну парохiю. Оженися – i самi печенi гриби до рота полiзуть.

Властиво о. Василiй давно вже намiтив собi жiнку. Правда, була бiдна, як миша, виховалася в кляшторi[2 - Монастирi.] на кинений кревними грiш, але зате була гарненька i як на смак новоукiнченого семiнариста, то навiть дуже гарненька, отже, цiлком на добре зачiпала естетичнi струни душi о. Василiя.

Очевидно, опiкуни на освiдчення о. Василiя вiдповiли цiлковитою згодою. Болiли, правда, душею, нарiкаючи на померлих родичiв Марусi, котрi буцiмто не лишили бiднiй сиротi нiчого; вiд себе подарували двi перини i ще надзвичайноi роботи хрест у флящинi, але о. Василь якось не дуже пiклувався про вiно: перспектива одразу, впрост зi шкiльноi лави сiсти на багату гiрську парохiю, де за похорон дають вола, а за шлюб i пару – ця перспектива вносила деякi компенсацii в питання о грiш.

Ну, i от привiз на парохiю молоду жiнку, почалося нове життя.

Для Марусi мусило би бути таки геть цiлком нове в усiх значiннях. З дитини-пiдлiтка вона нараз стала женщиною, хоч це якось… мало вiдбилося на нiй, не зробивши жадних надзвичайних змiн: мабуть, занадто ще була дитиною i по-дитинячому пережила чи, скорше сказати, перебула цей факт.

Нова обстанова домашня також не зробила на Марусю надзвичайного вражiння. Мати чоловiка, стара господиня, що з’iла зуби на веденню домашнiм, любовно, але рiшучо вiдсунула молоду невiстку вiд усякого господарювання й життевих дрiбниць.

– Воно ще молоде. Нехай побавиться, аби не нарiкала потiм, що запрягли ii до роботи, – говорила «бабця», як уже заранi величали усi стару iмость, i дiйсно зумiла цiлковито ухоронити Марусю вiд усяких буденних турбот. Навiть каву приносила до лiжка пестiйцi, i Маруся, нiжачися та щулячися, як кiтка[3 - Кiшка.], випивала запашний трунок i знов шурхала пiд ковдру.