Камiнна душа

Все то було для неi нове: i шлюб, i мiсце, i люди, i сама вона здавалася собi не такою, як була.

Утiшенi баби голосно прирiкали, що хто дае на нове господарство, i на цей раз дари iх були щедрi i давалися з охотою. А тим часом закiнчилася служба i ксьондз iшов царинкою, оточений гуцулами; газди топталися один одному по ногах, аби йти ближче до нового попа та хоч краем вуха чути, що там вiн таке говорить.

Ксьондз вичисляв браки, якi побачив у церквi: того немае, того немае, а те хоч i е, але в такiм видi, що краще би його й зовсiм не було.

– Презбитерiя… Та хiба ж це презбитерiя? Це, вибачайте, хлiв свинячий, а не презбитерiя! Презбитерiя – це найголовнiше мiсце в церквi.

– Ае! Ае! – пiдтакувала гуцулiя.

– То, прошу iгомостя, то та’ ек би сказати – усу путерю тото мiсце на собi держит, – говорив старший брат, бажаючи за всяку цiну сказати й свое гiдне слово.

– Яку путерiю, що за путерiю? Я ваших слiв не розумiю, але презбитерiя мусить бути упорядкована. Треба наймити маляра, аби вималював порядно.

– Ае, ае! Стокмити го поренно, аби не вшахрував.

– А що, газди, думкуете? Таже воно все може бути.

Ксьондз вичисляв далi.

– Воздухи – як шмати. Сорочка на престолi – мов у смолi купана. Ризи – сором убрати на себе. Чи вже ви, люди, такi бiднi, що у вас храм святий у такiм порядку?

Гуцули не признавалися до вини i все валили на попереднього попа.

– Прошу, iгомостику любенький, ми у тiм анi сине за нiхтем не виннi.

– Ае, то таки так. Тот пiп бирше за молодицi дбав, iк за церкву.

Ксьондз старався повернути бесiду на iнше поле, бо йому неприемно було чути нарiкання на члена корпорацii, але гуцули попали на свое болюче мiсце, як муха на садно, i не легко iх було звiдти збити.

– Вiн замiсть «Господи помилой» спiвав: «А хто любить гриби-гриби, а я й печерицi, а хто любить дiвки-дiвки, а я й молодицi».

– Вiн i файнiшоi ше вмiв.

І тут же одвертими формами оповiдали досить нескромнi деталi приватного життя свого духовного наставника, як рiвно й деталi подii, що привела до змiни старого попа на нового.

Речi стояли дуже просто. Один газда, переконавшися, що таки дiйсно пiп ходить до його жiнки, ужив звичайного средства прозрiваючих рогоносцiв – сказав, що йде до Жебйого за орудов, а сам заховався в смерiче так, що мiг бачити одразу i плебанiю, i Черемош, i свою хату.