Добрий Бог. Оповідання

В головi його забiгали думки про зраду, а в серцi заворушилась ревнiсть.

– Ти бачив щось? – спитав вiн важко. – З ким вона була?.. Скажи, ти ж товариш…

Побачивши, що його слова занадто вразили Миколу, Андрiй навiть трохи злякався, – так вмент змiнилось обличчя Миколи й голос його зробився придушеним i хриплим.

– Нi, нi, не те, – поспiшив заспокоiти вiн Миколу. – Я тiльки хотiв сказати, що вона дуже жагуча. Ти спитаеш вiдкiля в мене такi вiдомостi? Це, дорогий мiй, по нiй самiй видно. Очi в неi, знаеш, так блискають i рот пiдозрiло великий.

І взагалi вся постать… А хто жагучий, той мало постiйний. Побаче чоловiка бiльш статечного з фiзичного погляду, нiж ти, – й прощавай, Миколко… Ось це я хотiв сказати. А ти вже казна-що вигадав.

Андрiй почув, що йому вже не пощастить вiдiграти ту трохи протекторальну роль, яку вiн задумав на себе взяти. Хотiлось було по-батькiвському поговорити з Миколою, витримати тон старшого, дати йому деякi поради, а тепер доведеться здавати своi позицii. Рiч в тому, що Микола мав бiльший за його досвiд у справах кохання, i самолюбство Андрiя вiд цього часом дуже страждало.

Сьогоднi вiн хотiв дати реванш, та бачучи, що заходи його марнi, розсердився сам на себе за невмiння використати обставини.

– Он що, – здивовано протягнув Микола, вмент заспокоюючись. – Ну, й дурний же ти! Налякав мене. Вiдносно жагучостi, то нiчого. Не колоду ж любити. До того ж вона мене вже чотири мiсяцi кохае…

– Нiчого не значить, – похмуро бовкнув Андрiй.

– Нi, значить дуже багата Галя задля мене iдеальна дiвчина.

Я такий радий, що знайшов ii серед дешевеньких гiмназисток з iх вiчними завитушками i думками про хлопцiв, – з видимою втiхою промовив Микола, вiддаючись солодким мрiям про кохану.

– Де ж ти знайшов ii? – глузливо запитав Андрiй. – Чи не серед проституток?

Обличчя Миколи зробилось серйозним.

– Це дурне, кинь. Що було, то пройшло. «Быль молодцу не в укор»…

Трохи помовчали.

– А чи швидко я буду хрещеним батьком? – злiсно кинув Андрiй.

Микола не зрозумiв одразу його слiв, але побачивши в’iдливу посмiшку Андрiя, збагнув, на що той натякае.

– Ех, ти, йолоп, – пробубонiв вiн, пiдводячись i складаючи ножицi й пилки рiзних гатункiв у фахову скриньку. – Я, брате, про це зовсiм не думаю… менi це здаеться недоладним, бридким… Ти не знаеш, як любо ми кохаемось… так тихо, тихо. Менi лише хочеться цiлувати ii нiжно без краю. Ти, мабуть, нiколи серйозно не любив, тобi це незрозумiло.