Весь Марк Аврелій

Вiн не користувався лазнями у не визначений для того час, не захоплювався будiвництвом розкiшних будинкiв, був невибагливий щодо iжi, тканин, кольорiв убрань, вибору красивих рабiв. У Лорiумi вiн носив парадний одяг, виготовлений в прилеглому маетку; в Ланувii, здебiльшого, ходив одягненим в хiтон, в Тускуланi носив плащ, вважаючи за потрiбне вибачатися за це – такий вiн був у всьому. Не було в ньому нiчого грубого, непристойного, неприборканого, нiчого такого, що дозволило б говорити про «свавiльну дурiсть», навпаки – вiн все розглядав до подробиць, нiби на дозвiллi, спокiйно, по черзi, терпляче, вiдповiдно до сутi справи.

Моему батьковi пасувало б те, що розповiдають про Сократа: про його вмiння i утримуватись, i насолоджуватись, натомiсть коли бiльшiсть не здатна до стриманостi перед спокусою насолод. Бути стiйким i в тому, i в iншому, бути сильним i тверезим у мiркуваннях – це якiсть людини з досконалою i непереможною душею. Саме таким вiн виявив себе пiд час хвороби Максима.

Вiд богiв – те, що у мене гарнi дiди, гарнi батьки, гарна сестра, гарнi вчителi, гарнi домочадцi, родичi, друзi – майже всi довкола.

І те, що я жодним чином нiкого з них не образив хоча (маю таку схильнiсть) i був би здатен часом це зробити.

Благодiяння богiв, що не було такого збiгу обставин, який зганьбив би мене.

І те, що я недовго виховувався у коханки мого дiда. І те, що я врятував свою юнiсть, що не змужнiв передчасно, натомiсть дещо вiдтермiнував це.

Я навчився пiдкорятися начальнику i батьковi, котрий навмисне викорiнював з мене будь-яку пиху i переконував мене, що навiть при дворi не потрiбно анi тiлохоронцiв, нi розiшних шатiв, нi смолоскипiв, нi статуй i тому подiбних пишнот, натомiсть е можливiсть обмежити себе, наблизитись якомога бiльше до побуту приватних осiб, i що через це не станеш повiльнiшим i нiяковiшим в час, коли необхiдно виявити силу у справах правлiння.

Я маю такого брата, що вiн за своiми моральними якостями мiг спонукати мене до розвитку i водночас радував мене i шаною i любов’ю.

Дiти моi вдалися розумними i позбавленими тiлесних недолiкiв.

Добре i те, що я не виявив особливих успiхiв нi у риторицi, нi у поетицi, нi в iнших вправах, що iм я б, напевне, вiддався, якби вiдчував, що швидко у них просуваюся.

Я не забарився забезпечити моiм вихователям той почесний стан, що його вони, як менi здавалось, бажали, i не гаяв часу для здiйснення iх надiй на майбутне пiд приводом, що вони ще молодi.