Останній день

Вiн тiльки тодi опам’ятався, коли його взяли за руку й сказали, що вже час подавати й на-гора. Тiльки тодi вiн глибоко зiдхнув i озирнувся навкруги.

– Ну, й нагатив! – сказав хтось позаду нього. – За тобою скоро цiлий участок не вженеться.

Вiн уже й сам бачив, що рекорд побито, тому йому й приемно стало на душi, наче дивився вiн не У вогку темряву переможеного пласта, а на золоте промiння нiжного весняного сонця.

– Ну, так хто ж з вибiйникiв береться вступити зi мною в соцзмагання? – задерикувато кинув Кравчук.

Його виклик спершу не найшов вiдгуку: очевидно, нiхто не ризикував сперечатися з такою продуктивнiстю працi, якоi досяг Кравчук. Але потiм обiзвалося кiлька голосiв:

– Коли хочеш, беремося обiгнати тебе парою. Ти один, а нас двое. Згода?

– Я беруся сам обiгнати! – самовпевнено заявив широкоплечий вибiйник, пiдходячи до Кравчука.

Кравчук подивився на широкоплечого й, впiзнавши в ньому вiдомого старого вибiйника, подумав: «саме тебе я й чекав».

– Згода! Давай руку! – сказав вiн i додав: – на мiсяць.

А там подивимось.

– Я брався обiгнати тебе за день, – полiз був рачки широкоплечий i тут же засоромився! – А втiм, добре: хай буде на мiсяць!

Свiдки розняли iм руки й скоро Кравчук був нагорi. І тiльки тодi, коли вiн попав нагору й коли вже ранкове сонце умивало його чорне обличчя своiм теплим променем, – тiльки тодi вiн згадав про Олену Олександрiвну й вiдчув, що зараз лише про неi вiн i може думати.

«І нiчого тут поганого нема, – заспокоював вiн себе, виходячи з лазнi.

– Право думати зараз про неi я заслужив своею вдарною винятковою роботою в цей вирiшальний останнiй день».

Кравчук iшов бадьорим кроком. Вiн зовсiм не вiдчував утоми, наче залишав за собою не важку нiчну роботу в шахтi, а м’яке лiжко, що на ньому вiн проспав принаймнi добрих сiм годин. Ранок був нiжно-голубий i надзвичайно запашний: з якогось садка долiтав запах липи. Цвiрiнькали й пурхали горобцi й десь торохкотiв важкий грузовик. Нiколи Кравчук не був так переповнений радiстю життя, як у цей день.

І тому, коли вчора вiн ще не наважувався малювати картини своеi зустрiчi з Оленою Олександрiвною, то сьогоднi вiн остаточно розперезався: вiн уже цiлував ii нiжнi м’якi руки, вiн навiть уже обiймав ii як свою дружину.

«Тепер я скажу тобi все й буду з тобою до кiнця вiдвертий, – думав вiн. – Тепер тобi прийдеться стримувати мене. Сьогоднi вирiшальний день i пiд землею й на землi… Останнiй день!»

Вона сказала, що не можна цей день називати останнiм.