Останній день

Олена Олександрiвна уважно подивилася Кравчуковi в очi й промовила:

– Хiба вам i справдi неприемно, що я виiздю?

– Дуже неприемно! – вирвалось шахтаревi.

– Ну, як неприемно, то тодi… – Олена Олександрiвна зупинилася. – Знаете, що, товаришу Кравчук, я бачу, що вам бракуе обстановки для нашоi цiлковитоi одвертости й тому я вас запрошую до себе. Ви на якiй змiнi працюете?

– На нiчнiй, – вiдповiв шахтар i вiдчув, як йому надзвичайно солодко стиснуло серце.

– Шкода… А втiм, ви до мене зайдете завтра вранцi.

І тут же Олена Олександрiвна заметушилась: мовляв, йому ж треба за годину йти до загодовнi, а вона його затримуе. Словом, до побачення. До скорого побачення… у неi! Вiн може вранцi смiливо заходити, бо чоловiк повернеться (вона ще раз повторюе) тiльки за три днi… А втiм, це не мае нiякого значення, бо вона вже щось вирiшила. Вiн розумiе ii – вона щось вирiшила! І нiщо вже тепер ii не стримае. Словом, завтра вирiшальний день.

– У вас теж завтра вирiшальний день? – спитала Олена Олександрiвна, потискуючи руку шахтаревi.

– Так. Завтра кiнчаеться соцзмагання з сусiдньою шахтою. Завтра останнiй день.

– Не говорiть так, – з тремтiнням у голосi сказала жiнка. – День вирiшальний, але не останнiй. Я хочу, щоб це був перший день. Добре? Хiба ж соцзмагання кiнчаеться? Воно ж тiльки-но починаеться – правда?

Олена Олександрiвна ще раз стиснула руку шахтаревi i, взявши з нього слово, що вiн обов’язково завтра зайде до неi, – раптово зникла в теплiй темрявi лiтньоi зоряноi ночi.

IV

«Господи, Боже мiй, – думав Кравчук, iдучи до заголовнi, – який я безвихiдний дурень! Жiнка вже сама говорить менi, що кохае мене, а я стою бiля неi й лупаю очима. Та невже не можна було хоч би цю бiленьку ручку поцiлувати?» Фу, яка гидота! Не кавалер, справжнiсiнький тобi бельбас!»

Проте гнiвався вiн на себе не довго, бо спогад про завтрашню зустрiч так рожево виглядав, що вiн уже готовий був себе присоромити: мовляв, не треба бути таким прожерливим.

«Та все таки чим же скiнчиться ця зустрiч? – думав вiн. – Що вона вирiшила? Про що вона говорила?»

А втiм, що б вона не вирiшила, а йому турбуватись нiчого, бо вiн певний, що всяке ii вирiшення пiде йому лише на користь.