Останній день

Ця невеличка сутичка (коли цю розмову можна так назвати) зiпсувала йому настрiй на кiлька хвилин i вже за снiданком голова йому працювала зовсiм iншим напрямком.

Вчора вiн бачив Олену Олександрiвну. Зустрiвшись з ним бiля контори, вона так тепло з ним поздоровкалась, що вiн i зараз не мiг цього забути. Вона була в чорнiй спiдницi й бiлiй блюзцi i була така мила, як нiколи. Особливо вразили Кравчука ii теплi очi: йому здалося, що тiльки сьогоднi вони так iнтимно подивились на нього.

«Навiщо це iй знати? Хiба iй не все iдно?» І тут Кравчук думав, що, можливо, iй i не все iдно. Але коли вiн хотiв пояснити собi, чому вона цiкавиться його особистим життям, нiчого пояснити не мiг, i лише зiдхав тим красномовним зiдханням, що ним зiдхають усi закоханi.

За обiдом вiн мав розмову з сухим i низеньким Коробкою.

– Побалакай з Остапенком, – сказав Коробка. – Шруб i сьогоднi, здаеться, улаштовуе п’янку.

– Думаеш, що й коногона спокусить? – спитав Кравчук.

– Як тут не думати, коли вже вдвох ходять!

Вирiшили поговорити з Остапенком, бо хоч вiн i обiцяв нiколи не зв’язуватись зi Шрубом, – слова свого мiг не додержати: Остапенко був надзвичайно безвiльною людиною.

Покiнчивши з коногоном, товаришi перекинулись думками про добич, про неполадки тощо i натрапили на зовсiм несподiвану тему.

– Чув новину? – раптом сказав Коробка. – Техрука переводять у iнший район.

– Якого це?.. Нашого? – спитав Кравчук i вiдчув, як йому зупинилось серце.

– Та нашого ж!

Кравчук навiть покинув iсти: так приголомшила його ця новина. «Чоловiка Олени Олександрiвни переводять у iнший район? Цебто Олена Олександрiвна виiздить iз виселка? Іншими словами, вiн днями мусить з нею розлучитися… навiки?»

– Хто тобi сказав? – ледве стримуючи свое хвилювання, спитав Кравчук.

– Чув я вiд завшахти! – вибiйник положив ложку бiля тарiлки, вiдсунув вiд себе карафку з водою й, витерши вуса, додав: – Хiба гадаеш, що багато загубимо? На мiй погляд таких, як цей, чимало найдеться.