Гобсек

Здавалося, вiн скорiше байдужий до релiгii, анiж невiруючий. Раз увечерi я зайшов до цього чоловiка, у якого все життя зводилося до золота i якого, iронiчно чи на смiх, його жертви, котрих вiн називав своiми клiентами, прозивали «батечко Гобсек».

Вiн, як завжди, сидiв у своему крiслi, нерухомий, мов статуя, втупивши очi в карниз камiна, на якому вiн, здавалося, перечитував своi дисконтовi векселi. Чадна лампа на зеленiй пiдставцi кидала свiтло, що не тiльки не оживляло обличчя старого, але ще бiльше пiдкреслювало його блiдiсть.

«Про що думав ця iстота? – питав я себе. – Чи знае вона, що на свiтi е бог, почуття, жiнки, щастя?»

Я пожалiв його, як пожалiв би хворого. Але водночас я добре розумiв, що коли в нього в банку лежать мiльйони, то в думцi вiн може володiти всiею землею, яку вiн об’iздив, обшарив, зважив, оцiнив, пограбував.

– Добри вечiр, батечку Гобсек, – сказав я.

Вiн повернув до мене голову, i його густi чорнi брови злегка зiйшлися, – цей характерний порух у нього рiвноцiнний найпривiтнiшiй усмiшцi жителя пiвдня.

– Ви сьогоднi такi похмурi, як того дня, коли вас. повiдомили про банкрутство видавця, спритнiстю якого ви так захоплювалися, хоч i самi стали його жертвою.

– Жертвою? – спитав вiн здивовано.

– Хiба, щоб дiйти полюбовноi згоди, вiн не вiддав вам борг векселями, пiдписаними пiсля банкрутства фiрми, а коли його справи полiпшали, хiба вiн не примусив вас зменшити йому борг на пiдставi цiеi угоди?

– Так, вiн був хитрий, – вiдповiв старий.

– А що, у вас е якi-небудь векселi для протесту? Здаеться, сьогоднi тридцяте число.

– Про грошi я говорив з ним уперше. Вiн глузливо глянув на мене, потiм солодким голосом, iнтонацii якого були схожi на звуки, що iх добувае з флейти невправний учень, сказав:

– Я розважаюсь.

– Отже, ви iнодi i розважаетесь?

– А ви гадаете, що поет це тiльки той, хто друкуе вiршi? – спитав вiн, знизавши плечима i презирливо глянувши на мене.

«Поезiя? У такiй головi?» – подумав я, бо ще нiчого не знав про його життя.

– А в кого життя може бути таке блискуче, як у мене? – сказав вiн, i очi його заблищали. – Ви молодi, у вас кров грае, а в головi туман. Ви дивитеся на палаючi головешки в камiнi i бачите у вогниках жiночi личка, а я бачу там тiльки вугiлля. Ви вiрите в усе, а я нi в що не вiрю. Ну що ж, збережiть своi iлюзii, коли можете. Я зараз пiдiб’ю вам пiдсумок людського життя.